20 000 льє під водою

— А тепер, — сказав капітан Немо, — пошукаємо вхід у наш тунель.

Електричні дроти з’єднували рубку управління з машинним відділенням. Звідси капітан міг давати послідовні команди для зміни напряму і руху «Наутілуса». Він натиснув металеву кнопку, і швидкість обертання гвинта відразу помітно зменшилася.

Я мовчки дивився на високу круту стіну — непохитну основу піщаного материка; на відстані кількох метрів од неї ми пливли протягом цілої години. Капітан Немо не спускав очей з компаса, що висів у рубці. Іноді він робив ледве помітний жест рукою, і стерничий одразу трохи змінював курс корабля.

Я притулився до ілюмінатора лівого борту і роздивлявся розкішні колонії коралів, зоофітів, водоростей, членистоногих, що ворушили величезними клешнями, ховаючись у тріщинах скель.

О десятій годині п’ятнадцять хвилин капітан Немо сам став за штурвал. Перед нами розкрився вхід у широку і глибоку чорну галерею. «Наутілус» сміливо заглибився в неї. Відразу почулося незвичайне гудіння. Це був гул вод Червоного моря, які мчали схилом тунелю в Середземне море. «Наутілус», підхоплений цим потоком, летів з швидкістю стріли, незважаючи на те, що для гальмування його руху машини з максимальним напруженням обертали гвинт у протилежний бік.

На стінах вузького тунелю я міг лише помітити блискучі смуги світла, прямі лінії, вогняні борозни, в які перетворювалися промені прожектора під дією швидкості.

Серце моє шалено билося.

О десятій годині тридцять п’ять хвилин капітан Немо залишив штурвальне колесо і, обернувшись до мене, сказав:

— Середземне море!

Отже, підхоплений потоком, «Наутілус» менш ніж за двадцять хвилин перетяв під землею Суецький перешийок…

РОЗДІЛ VI Грецький архіпелаг

Наступного дня, 12 лютого, «Наутілус» із зорею піднявся на поверхню. Я поспішив на палубу. В трьох милях на південь невиразно вимальовувалися контури стародавнього Пелузіума. Могутній потік відразу переніс нас з одного моря в друге. Але якщо в цьому тунелі легко було спускатися, то підніматися в ньому вже неможливо.

О сьомій годині до мене приєдналися Нед Ленд і Консель. Ці двоє нерозлучних друзів спокійно проспали всю ніч, не цікавлячись подвигом «Наутілуса».

— Ну як, пане натуралісте, — звернувся до мене канадець трохи глузливим тоном, — де ваше Середземне море?

— Ми пливемо по його поверхні, друже Нед!

— Як! — скрикнув Консель. — Значить, цієї ночі…

— Так, саме цієї ночі за кілька хвилин ми пройшли цей непрохідний перешийок.

— Не вірю цьому! — сказав канадець.

— І даремно, пане Ленд! Отой низький берег, що заокруглюється на півдні, — єгипетський берег.

— Розповідайте комусь іншому, пане професоре! — стояв на своєму впертий канадець.

— Але якщо пан стверджує це, — втрутився Консель, — то треба панові вірити.

— До речі, Неде, капітан Немо зробив мені ласку і особисто продемонстрував свій тунель. Я був поруч з ним. у рульовій рубці, коли він управляв «Наутілусом» під час проходження вузького тунелю.

— Ви чуєте, Неде? — звернувся до нього Консель.

— А ви, Неде, — додав я, — можете легко роздивитися своїми гострими очима дамби і моли Порт-Саїда, які виступили в море.

Канадець почав уважно вдивлятися.

— Так, — сказав він, — ви маєте рацію, пане професоре, і ваш капітан — майстер своєї справи. Ми в Середземному морі! Гаразд. Тоді поговоримо, будь ласка, про наші справи, але так, щоб ніхто не почув нас.

Я прекрасно зрозумів, куди гнув канадець, але подумав, що справді краще «поговорити», коли Нед Ленд на цьому наполягає. Ми підійшли до прожектора і сіли біля нього так, щоб нас не обдавало бризками хвиль.

— Тепер ми вас слухаємо, Неде! — промовив я. — Що ви хочете нам сказати?

— Моє повідомлення буде коротким, — почав канадець. — Ми тепер знаходимося в Європі. Перш ніж капітанові Немо спаде на думку нова фантазія затягнути нас на дно Полярного моря чи в Океанію, я пропоную покинути «Наутілус».

Признаюся, подібні розмови з канадцем завжди були мені неприємні. Ні в якому разі я не хотів зв’язувати волю своїх товаришів, але разом з тим у мене зовсім не було бажання покидати капітана Немо. Адже завдяки йому, його чудовому кораблю я щодня збагачував свої знання про підводний світ, переробляв свою книгу про життя підводних глибин, перебуваючи, так би мовити, в центрі розвитку цього життя. Чи трапиться мені ще коли-небудь така нагода для вивчення чудес океану? Безумовно, ні! Значить, я не міг підтримати ідею покинути «Наутілус», перш ніж будуть завершені наші дослідження!

— Друже Нед, — звернувся я до нього, — відповідайте мені одверто. Невже ви скучили на борту цього корабля? Невже ви шкодуєте, що доля віддала вас до рук капітана Немо?

Кілька хвилин канадець мовчав. Потім, схрестивши руки на грудях, промовив:

— Одверто кажучи, я зовсім нічого не маю проти цієї підводної подорожі. Коли-небудь я буду з великим задоволенням згадувати про неї. Але для того, щоб це трапилося, необхідно, щоб наше плавання скінчилося. От що я думаю з цього приводу.

— Воно закінчиться, Неде.

— Де? Коли?