20 000 льє під водою

— У вулканічних місцевостях подібні процеси ніколи не закінчуються. Вся земна куля сповнена внутрішнього вогню. Якщо вірити Кассіодорові[67]і Плінію Старшому, на тому самому місці, де сформувалися ці острови, ще в 19 році нашої ери з’явився новий острів Тейя. Потім він спустився під воду і знову виринув у 69 році, щоб незабаром зникнути вже назавжди. З того часу і до наших днів вулканічна діяльність тут ніби завмерла. Але 3 лютого 1866 року серед хмар сірчаної пари з’явився новий острів. Його назвали островом Георга. 6 лютого він злився з островом Неа-Каменні. Через сім днів, 13 лютого, на поверхню вийшов острів Афроеса, відділений од Неа-Каменні протокою завширшки десять метрів. Мені довелося бути присутнім при цьому незвичайному явищі і простежити всі його фази. Острів Афроеса був круглої форми, діаметром до трьохсот футів і досягав висоти тридцять футів. Він складався з чорної склоподібної маси, в яку були вкраплені куски польового шпату. Нарешті, десятого березня, поблизу Неа-Каменні з’явився не менший острів, названий островом Река. Потім усі вони злились і утворили єдиний острів.

— А що це за протока, в якій ми перебуваємо? — запитав я капітана.

— Ось вона, — відповів капітан Немо, показуючи її на карті Грецького архіпелагу. — Ви бачите, я наніс на карту нові острови.

— Отже, ця протока колись теж перестане існувати?

— Можливо, пане Аронакс, бо з 1866 року навпроти порту Сен-Нікола на Палеа-Каменні виникло ще вісім нових островів. Звідси ясно, що в найближчому майбутньому острови Неа і Палеа з’єднаються. Якщо в Тихому океані острови утворюються завдяки роботі коралів, то тут їхня поява зв’язана з вулканічною діяльністю. Бачите, пане професоре, яка безперервна робота йде під цими водами?

Я знову підійшов до вікна.

«Наутілус» не рухався. Спека ставала вже зовсім нестерпною. Вода з білої стала червоною, що було ознакою присутності в ній якихось солей заліза. Незважаючи на те, що вікна були зачинені герметично, в салон проникав задушливий запах сірчаних газів. У воді стали помітні яскравочервоні відблиски невидимого вогнища, при яких блідло світло нашого прожектора.

Я весь був мокрий і задихався, почуваючи, що скоро почну варитися. Так, без жартів, ще трохи — і я зварився б!

— Більше неможливо залишатися в цій киплячій воді! — звернувся я до капітана.

— Так, це було б необережністю! — незворушно промовив він і передав сигналом наказ. «Наутілус» повернувся другим бортом і швидко віддалився од пекла, перебування в якому загрожувало загибеллю. Через чверть години ми вже були на поверхні і дихали свіжим повітрям.

Мені спало на думку, що якби Нед Ленд вибрав ці місця для нашої втечі, ми б зварилися живими у вогняному морі.

16 лютого ми залишили цей водний басейн, що має між Родосом і Александрією глибину до трьох тисяч метрів.

Пропливши вдалині від острова Черіго і обігнувши мис Матапан, «Наутілус» вийшов з Грецького архіпелагу у відкрите море.

РОЗДІЛ VII Через Середземне море за сорок вісім годин

Середземне море, «Велике море» стародавніх євреїв, «Море» античних греків, «Наше море» стародавніх римлян, облямоване апельсиновими деревами, алое, кактусами, морськими соснами, сповнене аромату миртових дерев, оточене суворими горами, уславлене через своє чисте і прозоре повітря — це по-справжньому синє море стало ареною одвічної боротьби між вогнем і водою. Нептун і Плутон[68]до цього часу сперечаються там за владу над світом.

Саме там, на берегах Середземного моря, — писав Мішле, — в найпрекраснішому в світі кліматі, людина повертає собі сили і здоров’я.

Але мені вдалося тільки мимохідь поглянути на цей прекрасний водний басейн, поверхня якого займає два мільйони квадратних кілометрів. Я навіть нічого не міг узнати від капітана Немо, бо ця загадкова людина жодного разу не з’являлася в салоні під час нашого дуже швидкого переходу через Середземне море.

За моїми розрахунками, весь шлях у шістсот, приблизно, льє він пройшов за дві доби — за сорок вісім годин! Вранці 16 лютого ми покинули береги Греції, а 18, на сході сонця, пройшли Гібралтарську протоку.

Мені стало ясно, що Середземне море, оточене з усіх боків землею, від якої він намагався втекти, не подобалося капітанові Немо. Можливо, хвилі й вітри цього моря викликали в нього надто багато гірких спогадів, збуджували сум за тим, що втрачено? А може, він, позбавлений океанських просторів, не відчував тут себе вільним, а «Наутілусу» було тісно між стиснутими берегами Африки і Європи?