20 000 льє під водою

— Пане професоре, — сказав капітан Немо, — ми зараз, якщо вам завгодно, визначимо точно наше місцеперебування і відправну точку нашої подорожі. Тепер без чверті дванадцять. Ми зараз піднімемося на поверхню води.

Капітан тричі натиснув електричний дзвоник. Насоси почали викачувати воду з резервуарів; стрілка манометра показувала різні тиски, відмічаючи висхідний рух «Наутілуса», потім зупинилася.

— Ми на поверхні, — сказав капітан.

Я пішов до центрального трапа, піднявся по його металевих східцях і через відчинений люк вийшов на палубу «Наутілуса».

Палуба виступала з води тільки на вісімдесят сантиметрів. «Наутілус» мав веретеноподібну форму, чим справді нагадував довгу сигару. Я помітив, що його черепицеподібні залізні пласти дуже скидаються на луску, яка вкриває великих плазунів. Цим я пояснив собі, чому, незважаючи на найкращі підзорні труби, це судно приймали завжди за морську тварину.

Човен, напівзахований у корпусі корабля, утворював посередині палуби невеликий виступ. Попереду й позаду нього підносилися дві невисокі кабіни з похилими стінками, заскленими товстим сочевицеподібним кришталем; одна з них призначалася для штурмана, що управляв «Наутілусом», а в другій горів яскравий електричний ліхтар, що освітлював йому дорогу.

Море було чудове, небо чисте. Довге судно ледь-ледь погойдувалося на широких океанських хвилях. Легкий східний вітерець брижив поверхню води. Обрій, звільнений від туману, був доступний для найкращих спостережень.

У полі зору не було нічого. Жодної скелі, жодного острівця не було поблизу. Не видно було і «Авраама Лінкольна». Безмежна пустиня оточувала нас.

Капітан Немо, озброївшись секстантом, визначив висоту сонця, — це давало йому географічну широту місця. Він почекав кілька хвилин, поки сонце торкнеться краю обрію. Під час спостереження жоден мускул його не здри гнувся, І прилад не був би більш нерухомий у руці мармурової статуї.

— Південь, — сказав він. — Пане професоре, чи не завгодно вам спуститися вниз?

Я кинув останній погляд на це трохи жовтувате море, що омивало японські береги, і спустився у великий салон.

Там капітан визначив місцеперебування, обчислив з допомогою хронометра довготу, перевірив свій висновок попередніми кутомірними спостереженнями і сказав мені:

— Пане Аронакс, ми перебуваємо під сто тридцять сьомим градусом і п’ятнадцятьма мінутами західної довготи…

— Від якого меридіана? — жваво запитав я, сподіваючися, що відповідь капітана вкаже на його національність.

— У мене є різні хронометри, — відповів він, — поставлені по меридіанах паризькому, грінвічському і вашингтонському. Але на честь вас я користувався паризьким.

Ця відповідь не з’ясувала мені нічого. Я вклонився, і капітан продовжував говорити далі:

— Сто тридцять сім градусів і п’ятнадцять мінут західної довготи від паризького меридіана і тридцять градусів сім мінут північної широти, тобто ми перебуваємо на відстані миль триста од берегів Японії. Значить, сьогодні, 8 листопада, опівдні, починається наша дослідницька подорож під водою.

— В добрий час! — промовив я.

— А тепер, пане професоре, — додав капітан, — я не заважатиму вашим заняттям. Я наказав узяти курс на схід-північ-схід на глибині п’ятдесяти метрів. Ось карти з позначенням крупних пунктів; по них ви можете стежити за напрямком. Салон у повному вашому розпорядженні, а я, з вашого дозволу, піду собі.

Капітан Немо уклонився. Я залишився сам, заглиблений у свої думки. Вони незмінно поверталися до капітана «Наутілуса». Чи довідаюсь я коли-небудь, до якої нації належить ця дивна людина, яка запевняє, що не належить до жодної? Хто викликав у неї ненависть до людства, — ненависть, яка, можливо, шукає жахливої помсти? Чи був капітан Немо одним з тих невизнаних учених, одним з тих геніїв, яким, за словами Конселя, «заподіяли багато лиха», — сучасним Галілеєм[42]або вченим-революціонером, вигнаним із своєї країни? Цього я не міг ще сказати. Випадок закинув мене на його корабель, і життя моє було в його руках: він прийняв мене холодно, але гостинно; проте жодного разу не потис руки, яку я йому простягав, і жодного разу не подав мені своєї руки.

Цілу годину я був занурений у роздуми, стараючись розгадати таємницю, що так цікавила мене. Потім погляд мій зупинився на великій карті півкуль, розкладеній на столі, і я опустив палець на місце схрещення вказаних капітаном довготи і широти.

Море, так само як і материки, має свої ріки. Це особливі течії, що відрізняються температурою і кольором. Найбільш відома океанська течія — Гольфстрім. Наука визначила на земній кулі напрям п’яти найголовніших течій: однієї — в північній частині Атлантичного океану, другої — в південній, третьої — в північній частині Тихого океану, четвертої — в південній і, нарешті, п’ятої — в південній частині Індійського океану. Дуже ймовірно, що існувала й шоста течія — в північній частині Індійського океану, коли Каспійське та Аральське моря разом з великими озерами Середньої Азії складали один суцільний водяний простір.