20 000 льє під водою

— Капітане, — сказав я йому, — повертатися вдруге до цього питання неприємно ні вам, ні мені. Але через те, що ми вже його торкнулися, необхідно його повністю вичерпати. Я повторюю, що йдеться не про мене тільки. Власне, для мене наука є могутньою підтримкою, розвагою, захопленням, пристрастю, яка може допомогти мені забути все. Як і ви, я можу жити нікому невідомий, усіма забутий, втішаючи себе лише надією заповісти коли-небудь людству результати своєї праці з допомогою якогось гіпотетичного апарату, викинутого на волю хвиль і вітрів. Одним словом, я можу вами захоплюватися, з великою охотою брати участь у ваших мандрах. Але існує ще інша сторона вашого життя, оточена таємницями, до якої лише ми, я й мої товариші, не маємо ніякого відношення… І навіть тоді, коли наші серця билися в унісон з вашими, схвильовані яким-небудь вашим горем, зворушені вашими геніальними діями чи мужністю, ми повинні були придушувати в собі почуття і прояви найменшої симпатії, які завжди виникають при погляді на все хороше й прекрасне, незалежно від того, помічаємо ми це прекрасне у друзів чи ворогів. І те, що ми відчуваємо себе чужими у всьому, що стосується вас, робить наше перебування тут незручним і неможливим навіть для мене. Особливо стало воно нестерпне для Неда Ленда. Кожна людина, саме тому, що вона людина, заслуговує на те, щоб про неї думали. Чи запитували ви себе, які плани помсти можуть породити у людини любов до волі і ненависть до рабства? У такої натури, як наш канадець? Запитували ви себе, що він може вигадати, спробувати, на що може наважитися?..

Я замовк. Капітан Немо підвівся.

— Нехай Нед Ленд вигадує, пробує, наважується на все, що йому завгодно! Мені що до того? Я не шукав його. І не для власного задоволення тримаю його на борту! Щодо вас, пане Аронакс, то ви належите до тих людей, які можуть усе зрозуміти, навіть мовчання. Більше я нічого не можу вам відповісти. Нехай ця перша ваша спроба поговорити зі мною на цю тему буде й останньою, бо іншого разу я навіть слухати вас не буду!

Я вийшов. З цього дня наші стосунки стали надзвичайно напруженими. Зміст розмови з капітаном Немо я передав обом товаришам.

— Ну, що ж, — сказав Нед Ленд, — тепер ми хоч знаємо, що від цієї людини нам нема чого чекати. «Наутілус» наближається до острова Лонг-Айленда. Ми втечемо, якою б не була погода.

Але небо ставало дедалі загрозливішим. З’явилися передвісники шторму. В повітрі носився молочно-білий туман. Смуги тонких хмар-цирусів змінилися важкими грозовими хмарами, що затягнули весь горизонт. Інші хмари мчали низько над морем з величезною швидкістю. Море стало темним, на ньому почали здійматися високі хвилі. Птахи зникли, крім буревісників, цих друзів бурі. Барометр різко упав. Атмосфера була гранично насичена електрикою. Наближалася велетенська битва стихій.

Буря почалася вдень 18 травня, якраз у той час, коли «Наутілус» знаходився на широті острова Лонг-Айленда, в кількох милих від Нью-Йорка. Я можу описати цю боротьбу стихій, бо замість укритися в глибинах моря капітан Немо, з якоїсь незрозумілої примхи, залишався на його поверхні.

Вітер дув з південного заходу з швидкістю п’ятнадцять метрів на секунду; о третій годині дня його швидкість досягла двадцяти п’яти метрів. Це був справжній ураган.

Капітан Немо, непохитний під його ударами, стояв на палубі. Він прив’язав себе до поручнів, щоб протистояти велетенським хвилям, які могли його змити. Я став поряд з ним і також прив’язав себе, захоплений як величною картиною шторму, так і цією незвичайною людиною, яка зустрічала бурю з піднесеною головою.

Великі клапті хмар торкалися здибленого моря. Я не бачив більше невеликих проміжних хвиль, що звичайно утворюються між великими валами. Нічого, крім чорних, мов сажа, валів, гребінь яких навіть не розсипався в бризках, такі вони були щільні. Їхня висота все збільшувалася.

«Наутілус» то лягав зовсім набік, то піднімався вверх носом, мов щогла, страшенно розхитуючись і зариваючись кормою у воду.

О п’ятій вечора почалася злива, але вона не втихомирила ні вітер, ні море. Ураган мчав з швидкістю сорок п’ять метрів на секунду, тобто близько сорока льє на годину. Такі урагани перевертають будинки, руйнують черепичні дахи портових будівель, розбивають залізні огорожі і перекочують великі гармати.

Однак «Наутілус» серед цього хаосу виправдовував слова одного видатного інженера: «Немає такого корабля, коли він тільки добре побудований, який би не міг боротися з морем». «Наутілус» не був непохитною скелею, яку величезні хвилі могли б рознести, — ні, це було стальне веретено, покірне і рухливе, без щогл і оснащення, яке безкарно боролося з їхньою несамовитою люттю.