20 000 льє під водою

Ця течія несла на собі цілий світ живих істот. Аргонавти, які водяться в Середземному морі, мандрували тут численними зграями. Серед хрящових риб найвизначнішими були скати, хвости яких займали майже третину тіла; ці риби були подібні до великих подовжніх ромбів завдовжки до двадцяти п’яти футів. Тут були однометрові акули з великими головами і коротким заокругленим рилом, озброєним численними рядами гострих зубів; їхнє тіло здавалося вкритим лускою.

Серед костистих риб я помітив губанів, звичайних для цих морів морських карасів, в яких райдужна оболонка ока горіла вогнем; барабанщиків з родини умбрійцових завдовжки понад метр, у широких пащах яких були помітні численні маленькі зуби; ці риби мають властивість видавати звуки, схожі на крик. Зустрічалися вже згадувані мною маслюки, або клинкові риби; блакитні, забарвлені в золотий і срібний відтінки макрелі; морські папуги, справжні океанські райдуги, які можуть конкурувати своїм забарвленням з найпрекраснішими тропічними птахами; палтуси з трикутними головами; блакитнуваті ромби, або тюрбо, майже позбавлені луски; маси невеличких бичків, усіяних коричневими цятками; різні види лососевих, кефалевих з гнучкими блискучими тілами; нарешті, красиві риби, так звані американські вершники, прикрашені різними кольоровими стрічками й орденами, та багато інших.

Уночі фосфоресціюючі води Гольфстріму конкурували з електричним світлом нашого прожектора. Особливої яскравості вони досягали перед грозами, які досить часто насувалися на нас.

8 травня ми ще були на траверсі мису Гаттераса, в широтах штату Північної Кароліни. В цих місцях ширина Гольфстріму досягає сімдесяти п’яти миль, а глибина — двісті десять метрів. «Наутілус» продовжував плисти навмання. Здавалося, ніякого нагляду тепер не було. Я повинен був визнати, що в цих умовах плани нашої втечі могли бути здійснені. Справді, на заселених берегах легко було знайти притулок. Пароплави безперервно борознили ці води, з’єднуючи Нью-Йорк або Бостон з Мексиканською затокою. Невеличкі навантажені шхуни каботажного плавання день і ніч снували між різними пунктами американського узбережжя. Ми могли надіятися, що нас підберуть. Отже, нам траплялася найбільш слушна нагода, незважаючи на те, що тридцять миль відділяли «Наутілус» од берегів Сполучених Штатів.

Але одна прикра обставина зовсім перешкоджала здійсненню планів канадця: весь час стояла надзвичайно погана погода. Ми наближалися до тих широт, де часто бушують грози, де народжуються шторми й циклони, що виникають саме під впливом дії Гольфстріму. Нехтувати небезпекою і пускатись у бурхливе море на ненадійній шлюпці означало йти на вірну загибель. Нед Ленд прекрасно це розумів. Тому він тільки люто зціплював зуби. Його охопила туга за батьківщиною, і тільки втеча могла його вилікувати.

— Пане професоре, — звернувся він до мене цього дня, — необхідно, щоб це скінчилося. Я хочу все остаточно з’ясувати. Ваш капітан Немо віддаляється од землі і йде на північ. Я заявляю вам, що з мене досить Південного полюса і що я зовсім не збираюся йти на Північний.

— Що ж робити, Неде, коли зараз втеча абсолютно неможлива?

— Я повертаюся до своєї пропозиції. Необхідно поговорити з капітаном. Ви нічого не сказали, коли ми пливли вздовж берегів вашої батьківщини. Тепер, проходячи повз мої рідні береги, я не можу мовчати. Коли я думаю, що через кілька днів «Наутілус» досягне широти Нової Шотландії і що там, поблизу Ньюфаундленда, відкриється велика бухта, а в ту бухту впадає ріка Святого Лаврентія, і що ріка Святого Лаврентія — моя рідна ріка, ріка міста Квебека, мого рідного міста, — коли я думаю про все це, мене охоплює несамовита лють, я можу зробити все, що завгодно! Знайте, пане, що все скінчиться тим, що я кинуся в море! Я більше тут не залишуся! Я задихаюся!

Очевидно, канадець зовсім уже втрачав терпіння. Його волелюбна натура не могла пристосуватися до довгого ув’язнення. Його обличчя день у день ставало все більш змарнілим і похмурим. Я добре розумів, як він повинен був страждати, бо й мене почала поступово охоплювати туга за батьківщиною. Минуло вже майже сім місяців, як ми втратили будь-який зв’язок з землею. Крім того, замкнутість капітана Немо, його настрій, що особливо змінився після битви з восьминогами, його мовчазність, — усе це примусило мене інакше оцінити наше становище. Я більше вже не відчував ентузіазму перших днів. І потрібно було бути таким фламандцем, як Консель, щоб примиритися з подібним станом речей, з середовищем, придатним лише для китів і інших мешканців моря. Справді, коли б у цього достойного хлопця замість легенів були зябра, то, мені здається, він був би визначною рибою.

— Ну то як, пане професоре? — знову звернувся до мене Нед Ленд, побачивши, що я не відповідаю йому.

— Що ж, Неде, ви хочете, щоб я запитав у капітана Немо про його наміри щодо нашого майбутнього?

— Так, пане!

— І це після того, як вони давно вже нам відомі?

— Так! Я хочу з’ясувати це востаннє! Говоріть лише про мене, тільки від мого власного імені, якщо хочете.