20 000 льє під водою

Я вже сказав, що капітан Немо плакав, дивлячись на море. Горе його було невтішним. За час нашого спільного плавання він втрачав уже другого свого товариша. І яка смерть! Його друг, роздавлений, задушений, поламаний потворними щупальцями спрута, потрощений його залізними щелепами, не міг навіть покоїтися з своїми товаришами в тихих водах коралового кладовища!

Мене в саме серце вразив розпачливий крик нещасного, що пролунав під час боротьби. Цей бідолашний француз забув свою умовну мову і в час загибелі заговорив мовою рідної країни, мовою своїх батьків!

Отже, серед матросів «Наутілуса», що були віддані капітанові Немо душею і тілом, що уникали зустрічі з людьми так само, як і він, був мій співвітчизник! Чи був він одиноким представником Франції у цьому таємничому товаристві, яке, очевидно, складалося з людей різних національностей? Це була ще одна з нерозв’язаних проблем, що виникали безперервно в моїй уяві!

Капітан Немо повернувся в свою каюту, і деякий час я зовсім не бачив його. Але з поведінки підводного корабля, душею якого він був і який виявляв усі його переживання, я зрозумів, що горе капітана Немо справді було глибоким. «Наутілус» уже не дотримувався певного курсу. Він плив кудись, наче труп, по волі хвиль. Гвинт корабля був уже звільнений, але майже не служив йому. «Наутілус» плив навмання. Капітан Немо ніяк не міг одірватися від місця останньої битви, піти з моря, що поглинуло одного з його товаришів.

Так минуло 10 днів. Лише 1 травня «Наутілус» рішуче взяв курс на північ, пройшовши Лукайські острови і прямуючи до Багамського каналу[105]. Звідти ми попливли вздовж найбільшої океанської ріки, в якої є свої береги, своя фауна і своя температура. Я говорю про Гольфстрім.

Справді, ця ріка вільно котить свої води серед Атлантичного океану, не змішуючи їх з океанськими. Вона солона, більш солона, ніж оточуюче її море. Середня глибина її дорівнює трьом тисячам футів, а ширина — шістдесяти милям. У деяких місцях швидкість її течії досягає чотирьох кілометрів на годину. Постійна маса її вод значно більша за водні маси всіх річок земної кулі.

Справжнє джерело Гольфстріму, відкрите капітаном Морі, його, так би мовити, вихідна точка розташована в Гасконській[106]затоці. Там води Гольфстріму, ще мало нагріті, починають лише формуватися. Вони течуть на південь, уздовж екваторіальної Африки, нагріваються під промінням тропічного сонця, перетинають Атлантичний океан, досягають мису Сан-Рок, розташованого на узбережжі Бразилії, і в тому місці поділяються на дві течії, з яких одна ще більше нагрівається, проходячи через гарячі води Антильського моря. Тоді Гольфстрім починає виконувати роль регулятора температури земної кулі, змішуючи тропічні й полярні води. Нагрівшись до високої температури в Мексиканській затоці, він підіймається на північ уздовж американських берегів, доходячи аж до Ньюфаундленда, відхиляється під тиском холодної течії Девісової протоки і знову повертається назад до океану, описуючи одне з найбільших кіл на земній кулі. Під 43° Гольфстрім поділяється на два рукава, один з яких під впливом північно-східних пасатних вітрів повертається до Гасконської затоки і Азорських островів, а другий, нагрівши береги Ірландії і Норвегії, йде далі, до Шпіцбергена, де його температура падає до 4°, і створює вільне море Північного полюса.

Після виходу з Багамського каналу Гольфстрім, маючи ширину 14 льє і глибину 350 метрів, тече з швидкістю вісім кілометрів на годину. З наближенням до півночі ця швидкість зменшується. Треба тільки побажати, щоб вона завжди залишалася такою, інакше, в разі зміни напрямку й швидкості, клімату Європи загрожуватимуть такі потрясіння, наслідки яких важко передбачити.

Цією рікою в океані і плив «Наутілус». Опівдні я був на палубі разом з Конселем і розповідав йому про деякі особливості Гольфстріму. Закінчивши пояснення, я запропонував йому опустити руку у воду.

Консель зробив це і був надзвичайно здивований, не відчувши ні тепла, ні холоду.

— Це трапляється тому, — сказав я — що температура Гольфстріму після його виходу з Мексиканської затоки мало відрізняється од температури людського тіла. Гольфстрім — це велике джерело тепла, завдяки якому узбережжя Європи вкрите вічною зеленню. Якщо вірити Морі, тепла цієї течії вистачило б, щоб підтримувати у розплавленому стані цілу ріку заліза завбільшки з Амазонку або Міссурі.

В цьому місці швидкість Гольфстріму дорівнювала двом метрам двадцяти п’яти сантиметрам на секунду. Ця течія різко відрізняється од навколишнього моря. Її стиснуті води ніби випинаються в океані, і утворюється різниця в рівні теплих вод течії і холодних вод океану. До того ж темні й насичені сіллю води течії чітко виділяються своїм синім кольором на фоні зеленкуватих хвиль океану. Демаркаційна лінія між ними така виразна, що поблизу берегів штату Північної Кароліни можна було помітити, як ніс «Наутілуса» розсікав уже хвилі Гольфстріму, а гвинт продовжував ще спінювати води океану.