Заборонені чари

— От-от! Бартоломео. Бартоломео Колонна. Він був не простим Послідовником, а одним з їхніх зверхників — Куратором. Куратор Бартоломео розповів Конорові, що крім його світу, існує безліч інших світів, а деякі з них можуть бути придатними до життя і навіть населеними. Потім він запропонував… — Тут Стоїчков зам’явся. — Оцієї частини Конорової розповіді я зрозуміти не можу. І маю таке враження, що й він сам до ладу не розумів, що хоче сказати. Куратор Бартоломео відправив його через портал у нікуди, велівши думати про інший світ, заселений людьми. Він стверджував, що чаклунський дар Конора, навіть пригнічений Забороною, має допомогти йому знайти такий світ. Водночас, Бартоломео чесно визнавав, що це лише його припущення, не обґрунтоване нічим, крім суто умоглядних висновків. За його словами, Послідовники на таке неспроможні. Це може зробити лише людина з нашим чаклунським даром.

— І Конор повірив йому? — скептично запитала княгиня.

— Та, мабуть, не повірив, хоча прямо в Заповіті про це не написано. Проте погодився ризикнути. Понад десять років він прожив під дією Заборони, позбавлений майже всіх своїх здібностей, його дедалі дужче обтяжувало таке життя, тож він вирішив, що хай які примарні його шанси на успіх, спробувати варто. Він ризикнув — і виграв.

— Отже, Конор увійшов у портал у своєму світі, а в нашому з’явився просто з повітря?

— Так воно й було. До речі, в наших родинних переказах про те, що Конор походить з Ґойдельських островів є чимала частка правди. Магія Куратора Бартоломео закинула його в протоку між островами Алгап та Лойґер, де він мало не потонув і лише з останніх сил зумів доплисти до лойґерського берега, щоб там стати бранцем друїдів. Кілька місяців Конор працював рабом на ґалерах, аж поки відновилась його чаклунська сила. Тільки тоді він зміг звільнитись і ще якийсь час переховувався на острові Хімріґ у товаристві чотирьох інших утікачів. Разом їм вдалося викрасти човен, на якому вони перетнули Брейзинське море й висадилися на північному узбережжі Галосагу. Відтоді починається добре відома всім нам історія Конора-пращура.

— А він не намагався повернутися до свого світу, щоб забрати рідних? — запитала Маріка.

— Намагався, проте нічого не вийшло. Куратор Бартоломео попереджав, що чари Заборони, окрім іншого, порушили зв’язки між порталами МакКоїв. Він дав Конорові спеціальний амулет, який мав допомогти йому встановити зв’язок з порталом у Норвіку. На жаль, амулет забрали друїди, коли взяли його в полон. Спорудивши свій перший портал, Конор довго думав, як йому вчинити, і зрештою вирішив не ризикувати, повертаючись на Ґойдели за амулетом, який давно могли знищити або зіпсувати. На той час він уже був одружений і чекав на народження свого первістка, тому зважив, що розумніше й вірніше буде не ганятися за примарами у слабкій надії врятувати своїх рідних, а зайнятися заснуванням свого власного роду. Нашого роду — роду Конорів. Лише на старість, коли всі його діти зросли, і він навчив їх усього, що сам знав, Конор вирушив на Ґойдельські острови. Відтоді про його долю нам нічого не відомо. Згодом дехто з моїх попередників на посаді Голови Ради займався пошуками амулета — але безрезультатно.

— Якби про амулет знали всі Конори, — сказала княгиня, — можливо, його б давно знайшли.

— Можливо, — не став сперечатися Стоїчков. — Але Конор був проти цього. Він вважав, що наш рід не повинен знати про МакКоїв і Послідовників, поки не стане реальною силою, здатною протистояти Послідовникам. Тому він і наказав своєму синові Брюсу та його наступникам тримати Заповіт у таємниці. Подумай сама, Зарено, скільки гарячих голів кинулося б на пошуки амулета, щоб відкрити шлях до світу предків. І цим зайнялися б аж ніяк не найгірші з нас, а навпаки — кращі з найкращих, що відволікло б значні сили від нашої головної задачі — звеличення роду Конорів. Я вже не кажу про те, що сталося б, якби шлях було відкрито надто рано.

— Твоя правда, Анте, — після недовгих роздумів погодилася княгиня.

— Правда не моя, а Конорова, — сказав Стоїчков і повернувся до Маріки. — А тепер прошу тебе гарненько подумати. Чи не натрапляла ти серед материних речей на якийсь незвичайний магічний предмет?

Маріка заперечно хитнула головою:

— Я саме думала про це, пане Стоїчков. Та начебто нічого такого не було. А який він на вигляд?

— Ага. Отже, ти здогадалася. Розумниця! Конор описував його як перстень з квадратним каменем вугільно-чорного кольору. Причому перстень був не золотий, а з якогось блискучого металу, схожого на срібло, але надзвичайно твердого.

— Ні. Нічого схожого я не бачила.

— Тоді треба розпитати Стеніслава…

— Про що ви? — трохи спантеличено озвалася тітка Зарена.