Заборонені чари

— Не про це йдеться, Зарено. І ти, Маріко, даруй, якщо мої слова образили тебе. Стосунки твоєї матері з твоїм батьком — це цілком їхня особиста справа, яка мене не стосується. А я мав на увазі інше: Ілона просто мусила повідомити мене, як Голову Ради, про своє відкриття.

— Коли вона зробила це відкриття, — зауважила княгиня, — Раду очолював наш батько. Можливо, вона й розповіла йому про все.

— Не розповіла, — впевнено заперечив Стоїчков. — Інакше я б знав. Отримав би цю інформацію разом з посадою Голови Ради.

— Батько помер раптово, — і далі наполягала Зарена. — Можливо, він просто не встиг залишити повідомлення для свого наступника. А Ілона подумала, що раз батько вирішив зберегти її відкриття в секреті, то й вона має мовчати.

— Ні, це виключено. По-перше, Ілона була самостійною жінкою й завжди сама вирішувала, як їй учинити, без огляду на чиюсь думку, хай навіть батькову. По-друге, я маю всі підстави стверджувати, що Лодислав Шубич нічого не знав, оскільки… — Анте Стоїчков трохи помовчав, явно щось зважуючи в думках і з сумнівом позираючи на Маріку. Нарешті вирішив: — Річ у тім, що крім загального архіву Ради існує також архів Старшого Сина. Ця назва збереглася ще з тих часів, коли Вищу Раду традиційно очолювали нащадки Конора-пращура за старшою чоловічою лінією.

— Ніколи не чула про цей архів, — здивовано мовила княгиня.

— І я не чув, поки не став Головою Ради. Я довідався про його існування і зміг ознайомитися з його вмістом лише тоді, коли обійняв свою теперішню посаду. Якщо можна так висловитися, архів Старшого Сина замкнено на дванадцять замків, ключі від яких розподілено між дванадцятьма братами та сестрами. Ось чому Статут вимагає, щоб вибори Голови неодмінно відбувалися в присутності всіх членів Ради. Самі про те не здогадуючись, вони своїм голосуванням надають новообраному Голові доступ до архіву Старшого Сина.

— І що ж там зберігається? — запитала тітка Зарена.

— За три сторіччя накопичилося чимало всього. Але найголовніше — для чого, власне, й було створено окремий архів, — це розповідь Конора-пращура про світ, звідки він родом, про причини, що спонукали його залишити батьківщину, і про те, як це йому вдалося.

Анте Стоїчков замовк і, відкинувшись на спинку крісла, став спостерігати за реакцією своїх співрозмовниць.

Княгиня була просто приголомшена черговою несподіванкою і тепер гарячково збиралася з думками. Маріка прореагувала на це значно спокійніше за тітку. Вона частенько замислювалася над тим, чому Конор МакКой мовчав про своє походження, і неодноразово обговорювала це питання з батьком та Алісою. Найвірогіднішим їй видавалося припущення, що він таки залишив послання для нащадків, але з тієї чи іншої причини воно загубилося. Та, виявляється, ні — не загубилося…

— Отже, — промовила Маріка, — Конор усе ж не забрав свою таємницю з собою в могилу.

— Як бачиш, ні. Він написав доволі докладного листа, якому дав назву „Заповіт і сповідь Конора Мак Іга“. Саме так — „Мак Іга“, а не „МакКоя“.

— Це просто різна транскрипція, — пояснила Маріка. — Рід Конора походив з півночі Шотландії, але його предки переселились на південь, де розмовляли вже іншою мовою. Історично їхнє прізвище писалося так, — вона вдалася до чарів, щоб зобразити в повітрі „Mac Aodha“, надавши латинським літерам звичного для свої співрозмовників вигляду ібрійських, — а вимовлялося взагалі казна як. Зараз пишуть, — знов літери в повітрі: „McKay“, — а вимовляють приблизно як „МакКой“.

— Зрозуміло. Тоді, щоб не було плутанини, називатиму його рід по-сучасному. Як я вже казав, Конор записав свою історію, але вона не призначалася для розголошення протягом найближчих поколінь. Тому він довірив Заповіт своєму старшому синові Брюсу і наказав зберігати його в цілковитій таємниці, передавати з покоління в покоління, аж поки настане слушний час.

— І коли має настати цей час? — поцікавилася княгиня.

— Боюся, що вже настав, — зітхнув Стоїчков. — Конор вважав за доцільне оприлюднити Заповіт лише після того, як наша чисельність перевищить п’ять тисяч осіб, а наш рід пануватиме в усьому Західному Краї. Зараз нас майже вдвічі менше, і навіть після того, як Стеніслав стане імператором, до панування в усій Імперії нам буде ще дуже далеко. Проте, як кажуть варвари-маурі, джина вже випущено з пляшки. Зв’язок між двома світами відновлено, вороги знають чи, принаймні, здогадуються про наше існування, тепер ми мусимо бути готовими дати їм відсіч. Інших варіантів немає. — Голова Ради посунувся вперед, поклав лікті на стіл і пильно поглянув на Маріку. Його погляд був сумний і втомлений. — Тільки не думай, що я засуджую твою поведінку, Маріко. Особисто до тебе я не маю жодних претензій.

— Але ж я так довго мовчала…

— Поки не стала дорослою. А тоді розповіла братові.

— Бо він упіймав мене на гарячому.