Вигнання в рай (СИ)

Тод╕ Серг╕й ставав якраз юнаком. До того було дитинство. Звичайне радянське щасливе дитинство з ортодоксальною незм╕нн╕стю догматично╖ радянсько╖ школи, з ╖╖ лен╕нськими уроками й святковими л╕н╕йками, з тремтливим оч╕куванням торжественного переходу в╕д рангу простого школяра до жовтеняти, п╕онера, а пот╕м до комсомольця - сакраментальне в╕дчуття доросл╕шання.

Н╕, н╕яко╖ зневаги, тим паче презирства до свого дитинства у Серг╕я не було - його дитинство можна було д╕йсно назвати щасливим: в╕н непогано навчався в школ╕, рано почав захоплюватися малюванням - в╕дв╕дував художню школу, одночасно захоплюючись спортом - в╕дв╕дував секц╕ю самбо в сус╕дн╕й спорт-школ╕, ╕ як не дивно, на все в нього вистачало часу й енерг╕╖, благо вс╕ школи, гуртки й секц╕╖ були поряд ╕ майже безкоштовно. А вл╕тку - незабутн╕ кан╕кули то на сел╕ у бабус╕ Килини, то у в╕льному в╕д шк╕льних занять м╕ст╕. Але вс╕ ц╕ душевн╕ поривання, захоплення й пошуки, щаслив╕ й нещаслив╕ дн╕ були лише невиразними натяками на майбутню ц╕л╕сн╕сть особистост╕, це були лише як╕сь чутт╓во-духовн╕ щупальця, як╕ намацували в прекрасн╕й нев╕домост╕ твердь шляху в майбуття. Це був переддень життя. Р╕к же початку справжнього життя Серг╕й прекрасно пам"ятав. Зараз в╕н згадував цей р╕к дуже виразно. Р╕к. Тобто ц╕лий р╕к. Р╕к прощання з дитинством ╕ зустр╕ч╕ з юн╕стю. Р╕к - л╕то, ос╕нь, зима й весна...

Л╕то. Х╕ба можна колись забути це л╕то. Л╕то кохання. Спекотне л╕то кохання. Л╕то й справд╕ таки було дуже, дуже спекотним. Страшенно спекотним. Ще багато, багато рок╕в по тому л╕тов╕ Серг╕й н╕як не м╕г збагнути, де б, у якому з закутк╕в далеких пам"ят╕ приборкати це здичав╕ле л╕то й розпечених шалених пристрастей жорстокий туп╕т, що гупа╓ переливанням серця: з грудей - у череп, з черепа - у груди... Та й здавалося б, що можна було збагнути у тому задушливому марев╕, коли ти мав би думати лиш спекою, ╕ вс╕ тво╖ бажання поряд ╕з т╕нями в скверах мали б розпластано лежати, з╕щулившись в оч╕куванн╕ мит╕, коли вже лусне струна спекоти, напнута в, примруженому поглядом зацьковано╖ жертви, безвих╕дному простор╕. Серг╕й же тод╕ в╕дчував, як у його, охоплен╕й прибуваючою закохан╕стю, душ╕ розпалювалося, немов спротив всевладдю духоти, наростаюче бажання стати весняним в╕терцем ╕ на обличч╕ зачаклованого л╕та розв╕яти вуаль задухи, й розтринькуючи весь накопичений у серц╕ кв╕тень, ц╕лунками прильоту перших ласт╕вок, неначе приязню грайливих посм╕шок, наповнити стиснут╕ жорсткою жаротою тонк╕ спрагл╕ уста посухи. Й хоча час все прямовисн╕ше падав з неба, ╕, все злов╕сн╕ше повисаючи над головами знеможених натовп╕в, загрожував скаламутити прозор╕ джерела пам"ят╕ ваготою прибуваючого полудня спеки, а дерева долонями безсило обвислого г╕лля даремно намагалися прикрити й зберегти останню згадку прохолоди свого вт╕каючого зат╕нку, - Серг╕й, наче в╕трильник, п╕дхоплений в╕тром кохання, переможно краяв наростаюч╕ хвил╕ спеки й нестримно н╕сся до змужн╕ння.

Л╕то кохання. Н╕, н╕ в кого особисто з д╕вчат в╕н в те л╕то не закохався, а водночас закохався в ус╕х разом. В╕н закохувався митт╓во й нав╕чно (аж до наступного захоплення), закохувався в д╕вчат-однол╕ток, в старших д╕вчат, в молодих ж╕нок, зам╕жн╕х ╕ незам╕жн╕х. В╕н закохався тод╕ в однокласницю Юльку, кирпатеньку блакитнооку актив╕стку; пот╕м закохався в Марину Олександр╕вну, вчительку англ╕йсько╖ мови, двадцятидвол╕тню випускницю пед╕нституту, яка виглядала набагато молодшою нав╕ть у сво╖х окулярах; пот╕м в╕н закохався в б╕ляву старшокласницю Олю, фото яко╖ носив ╕з собою ╕ розглядав кожно╖ в╕льно╖ хвилини; пот╕м закохувався ще, ще й ще... В╕н мл╕в в╕д загадкового вигину усм╕хнених ж╕ночих уст, нетямився в╕д чарод╕йно╖ краси д╕вочих ф╕гур, хмел╕в в╕д звабливого подуву парфум. В╕н закохувався на в╕дстан╕, боячись наблизитися до ж╕нки сво╓╖ мр╕╖ ╕ лише здалеку насолоджуючись ╖╖ красою; бувало, в╕н проводжав свою кохану з╕ школи додому, п╕дносячи по-джентльменськи ╖╖ портфель; бувало, в╕н запрошував свою незр╕внянну подругу на танок десь на шк╕льному вечор╕, або на дискотец╕, а пот╕м проводжав ╖╖ додому; бувало призначав побачення - ╕ вони довго гуляли темними м╕ськими вулицями; дек╕лька раз╕в в╕н нав╕ть невм╕ло торкався сво╖ми настирливими губами сполоханих губ д╕вчини. Кр╕м всього цього Серг╕й ще закохувався в королеву Марго й Констанц╕ю з роман╕в Дюма, в Анжел╕ку з╕ знаменитого французького к╕но-сер╕алу, як ╕ в багатьох ╕нших геро╖нь книжок ╕ к╕ноф╕льм╕в.