Вигнання в рай (СИ)

Деякий час в╕н стояв, не в змоз╕ в╕д╕рвати очей в╕д цього неоч╕куваного видива, але врешт╕ оговтавшись, тихенько причинив двер╕ храму, взяв залишену ним неподал╕к вал╕зу й п╕шов до затишно розташовано╖ неподал╕к п╕д кущем бузку лави, ╕ зручно вс╕вшись на ц╕й лав╕, прикип╕в замр╕яним поглядом до храму, який зараз видавався йому якоюсь казковою мушлею, що хова╓ в соб╕ чар╕вну перлину - аж ось зараз мушля розкри╓ться й подару╓ св╕тов╕ неймов╕рну красу ц╕╓╖ перлини. Серг╕й розташувався на лав╕ так, що храм опинився якраз м╕ж ним ╕ сонцем, яке вже повн╕стю вийшло з-за обр╕ю, але було зовс╕м закрите в╕д Серг╕я храмом, навколо якого, мов дивовижний н╕мб, ╕ сяяло св╕тло в╕д схованого за храмом сонця, так що складалося враження, наче це сам храм ся╓ на тл╕ н╕жно╖ прозор╕н╕ травневого неба. Серг╕╓в╕ ж видалося, що це сяйво лл╓ться з середини храму, не в╕д запалено╖ Оксаною св╕ч╕, а в╕д того молитовного полум"я, що гор╕ло, мов св╕ча, у звернен╕й до Бога душ╕ Оксани.

Через деякий час двер╕ храму прочинились, Оксана пов╕льно вийшла, тихенько зачинила двер╕, стала обличчям до храму, трич╕ розм╕рено перехрестилась ╕ схилила голову, пот╕м повернулася й сво╓ю пов╕льною грац╕йною ходою п╕шла, неначе попливла до Серг╕я. Так, вона д╕йсно була в темно-с╕р╕й сукн╕ й такого ж кольору хустин╕. Сукня була набагато довшою, ан╕ж вчорашня коричнева, але так , як ╕ вчорашня надзвичайно личила д╕вчин╕ й була якогось сво╓р╕дного незвичного покрою, принаймн╕ в магазинах, тим паче в наших, таку сукню в╕дшукати навряд чи вийде так просто, Серг╕й як художник вже дещо в цьому тямив. При ╖╖ наближенн╕ в╕н мимов╕льно встав з лави, нав╕ть не встав, а просто таки п╕дскочив, ╕ подумав, що вийшло це в нього якось не зовс╕м...

- Доброго ранку, - п╕д╕йшовши ближче, промовила Оксана з╕ сво╓ю чар╕вливою нап╕впосм╕шкою-нап╕взадумою, ╕ зрозум╕вши його нев╕льне зам╕шання, прис╕ла на лаву.

- Доброго ранку, - в╕дчув себе вже в╕льн╕ше ╕ теж с╕в поряд ╕ соб╕ Серг╕й. - Я, чесно кажучи, н╕як не спод╕вався побачити тебе тут, тобто,- затнувся в╕н, в╕дчувши, що допустився, мабуть, образливо╖ для Оксани помилки, - тобто, вибачаюсь, вас, вас Оксано побачити тут у храм╕ так рано.

- Та що ти, Серг╕ю, не переймайся, не треба тако╖ вже прикро╖ оф╕ц╕йност╕, - вона так вдало знову розрядила не зовс╕м зручну для Серг╕я ситуац╕ю, так просто, без зайвих реверанс╕в перейшовши на "ти", неначе поплескавши його по-дружньому по плеч╕, ╕ в цьому не було й натяку на якусь фам╕льярн╕сть, зверхн╕сть чи розв"язн╕сть, це було так доречно, так природно й ненав"язливо, ╕ Серг╕й разом з великою вдячн╕стю в╕дчув надзвичайну полегк╕сть у сп╕лкуванн╕, так наче вони знайом╕ з самого дитинства. - Я ж бо теж н╕як не спод╕валася тебе побачити тут так рано, адже передбачала щодо тебе м╕ську звичку вставати досить п╕зно. А я звикла, як природна селянка, вставати рано з самого дитинства, а зараз в монастир╕ тим паче вста╓мо рано для вран╕шньо╖ молитви. Й до цього храму я приходжу щодня вранц╕ попросити в Бога не об╕йти милосердям цього нового прихистку для люблячих його, та й взагал╕ храм не повинен бути без молитви, храм без молитви - це все одно, що день без сонця. Храм не може порожн╕ти без молитви.

- Я прекрасно тебе розум╕ю, - Серг╕й д╕йсно розум╕в ╖╖. - А щодо мене, то ти знову ж таки права, я таки звик, живучи в м╕ст╕ вставати п╕зно. А тут, я нав╕ть сам соб╕ дивуюся, скочив сьогодн╕ разом ╕з сонцем, нав╕ть не подумавши, що можна ще пон╕житися в постел╕, бадьорий, рад╕сний, проб╕гся берегом Дн╕пра, скупався - ╕ гайда в храм працювати, працювати й ще раз працювати...

- Так, так, а тут я на завад╕.

- Та що ти, Оксано! Як це на завад╕? Та я...

- Добре, добре, це я так , жартую, - поблажливо промовила Оксана. - Просто я так зрозум╕ла, що ти вир╕шив, що в храм╕ злод╕╖, судячи з того, як рвучко ти розчахнув двер╕ в готовност╕ кинутися в б╕й.

- А ти пом╕тила? - знову трохи зн╕тився Серг╕й. - Я думав, що ти була наст╕льки зосереджена на молитв╕, що нав╕ть не пом╕тила мене. А ти нав╕ть здогадалась про мо╖ нам╕ри.

- Як же тут не здогадатися, якби ти т╕льки бачив у цей час сво╓ обличчя, - вона знову поблажливо посм╕хнулася, - як тут не здогадатися. Звичайно ж бачила, але це н╕трохи не завадило мо╖й молитв╕. Жаль, звичайно, що моя присутн╕сть не дала тоб╕ зд╕йснити геро╖чний вчинок, - цей невинний жарт зовс╕м не прозвучав у╖дливо в устах Оксани, ╕ Серг╕╓в╕ захот╕лось в╕дверто все пояснити.

- Розум╕╓ш, - почав в╕н, - я служив в Арм╕╖ в так званому ДШБ, десантно-штурмовому батальйон╕, н╕, я не хизуюся цим, чи ще щось таке, - похопився Серг╕й, подумавши, що д╕вчина може сприйняти його слова, як якесь вихваляння.

- Я розум╕ю, - просто в╕дказала вона, ╕ Серг╕╓в╕ в╕дразу стало ясно, що вона д╕йсно все розум╕╓.