Вигнання в рай (СИ)

- Так, звичайно, - ╖╖ оч╕ засяяли глибоким внутр╕шн╕м натхненням, - я тебе прекрасно розум╕ю. Адже под╕бн╕ до описаних тобою почуття переживали щодо в╕дзначених тобою под╕й, хоча, - вона трохи зн╕чено задумалась, - хоча, зрозум╕ло, щодо Афган╕стану я не можу сказати, а щодо всього ╕ншого, названого тобою, то просто впевнена, що под╕бн╕ до тво╖х почуття, мр╕╖ та над╕╖ переживала переважна б╕льш╕сть укра╖нського народу, в тому числ╕, звичайно, ╕ ми з татом як ╕ все наше село, район ╕ так дал╕. Просто, можливо, наприклад, ми з татом були трохи б╕льше приготован╕ до саме такого переб╕гу под╕й, дещо сильн╕ше бажали саме такого переб╕гу под╕й, бо в╕дома нам ╕стор╕я нашого священицького роду сяга╓ дуже далекого минулого, принаймн╕ нам точно в╕домо, що наш╕ далек╕ пращури, Князенки, православн╕ священики, боролися з польськими утисками ще за час╕в Реч╕ Посполито╖, наснажен╕ полум"яним словом ╤вана Вишенського, пот╕м брали безпосередню участь у Хмельниччин╕; дал╕ боролися з можливою передачею Ки╖всько╖ Митропол╕╖ п╕д владу Московського Патр╕архату, коли ж ця згубна для Укра╖нського православ"я передача все ж в╕дбулася всупереч канонам Церкви ╕ бажанню прихожан, Князенки робили все можливе, щоб ╕ в тих умовах зберегти сво╓р╕дн╕сть укра╖нського православ"я, за що й були пересл╕дуван╕ ╕мперським режимом ╕ Священним Синодом; п╕д час же проголошення Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки священики з роду Князенк╕в були першими серед ╕н╕ц╕атор╕в проголошення Автокефал╕╖, через що першими ж п╕сля радянсько╖ окупац╕╖ отримували в потилицю чек╕стськ╕, енкаведистськ╕ та кадеб╕стськ╕ кул╕, оск╕льки, як ╕ за час╕в Хмельниччини, не лише словом, а й д╕лом боролися за в╕ру й Укра╖ну, хоробро в╕дстоюючи право свого народу на ╕снування ще й в лавах як Арм╕╖ УНР, так ╕ Укра╖нсько╖ Повстансько╖ Арм╕╖. Так що, й Укра╖нська Незалежн╕сть, ╕ Ки╖вський Патр╕архат були для нас вже не ст╕льки нежданими подарунками дол╕, як довгооч╕куваним справдженням наших в╕ков╕чних мр╕й ╕ боротьби.

- Тепер мен╕ зрозум╕ло, - промовив Серг╕й, захоплений високою натхненн╕стю Оксаниного обличчя, - чому тв╕й батько, Михайло Архипович Князенко, при╖хавши до Ки╓ва умовляти мене зайнятися розписом вашого храму, перш за все пов╕домив, що ваша параф╕я належить до Ки╖вського Патр╕архату - ╕ треба було бачити при цьому його горде й натхненне обличчя.

- Звичайно, адже в нашому роду про це мр╕яли з д╕да-прад╕да, а вт╕лити цю велику мр╕ю випало нам. То як же тут не рад╕ти. Тут мимовол╕ будеш гордим ╕ натхненним, - вона сид╕ла на лав╕ гордо виструнчившись, неначе п╕дносячи сво╖ слова якнайвище, на суд самого Бога. Й при цьому дек╕лька локон╕в ╖╖ русявого волосся, що вибилося з-п╕д хустки, хвилююче тр╕пот╕ло на легенькому в╕терц╕, що надавало д╕вчин╕ якогось зворушливого ╕ водночас романтично-п╕днесеного вигляду.

- Я вас теж прекрасно розум╕ю, - щиросердно в╕дгукнувся Серг╕й, - адже я, як тоб╕ вже, мабуть, стало ясно, теж прихильник Ки╖вського Патр╕архату, ╕ сприйняв його проголошення з великою рад╕стю, хоча й ╕шов до цього не з д╕да-прад╕да, а в╕дчув у соб╕ цю патр╕отичну жилу зовс╕м недавно, уже в св╕домому в╕ц╕, видобувшись ╕з радянського й рос╕йського ╕мперського мороку. Як би це тоб╕ пояснити... - йому так хот╕лося донести до ╖╖ св╕домост╕ сво╖ справжн╕ найпота╓мн╕ш╕ почуття. - Спершу я прийшов до Бога, а вже згодом, через усв╕домлення божественних одкровень щодо окремих людей, ╖х гуртування в сп╕льноти, ╕ взагал╕ щодо людства, зрозум╕в усю несправедлив╕сть, неприродн╕сть становища мого р╕дного народу, в╕дчув себе нев╕д"╓мною часткою мого несправедливо скривдженого народу, в╕дчув божественний задум щодо Укра╖ни. Укра╖на ╕ Бог - ц╕ два поняття злилися для мене в одне ц╕ле, адже Бог м╕г явитися укра╖нцям лише в образ╕ Укра╖ни, як для ╓вре╖в Бог явився в образ╕ ╤зра╖лю, а для рос╕ян в - образ╕ Рос╕╖. Не ╕сну╓ бо н╕якого абстрактного просто Бога, як не ╕сну╓ яко╖сь абстрактно╖ просто матер╕, а ╕сну╓ насправд╕ лише одна ╓дина, поступово стар╕юча, р╕дна тоб╕ мати - все б╕льше й б╕льше похилого в╕ку ж╕нка з неповторними й незр╕внянними очима, посм╕шкою, зморшками, як╕ одного дня в╕д╕йдуть в небуття, але для тебе залишаться незабутн╕ми й живими на в╕ки в╕к╕в. Адже, просто Бог ╕ просто мати - це лише слова, просто слова, мертв╕ букви, а жив╕ лише та свята ж╕нка, яка породила тебе в муках, жива лише та свята Батьк╕вщина, яка породила в муках тв╕й р╕дний народ, живий лише той Бог, що вт╕лений в одному з╕ сво╖ лик╕в-народ╕в. Нам Бог явився в образ╕ Укра╖ни, ╕ щоб уповн╕ в╕дчути себе синами Божими, ми повинн╕ в╕дчути себе укра╖нцями; лише повн╕стю ставши самими собою, ми зможемо зрозум╕ти ╕нших.

- Як гарно ти говориш, - прекрасн╕ оч╕ Оксани прикип╕ли до Серг╕╓вого обличчя. - Ти казав учора, що тоб╕ дуже подоба╓ться, як говорить м╕й тато, а сам ти говориш не г╕рше.

- Та просто тема така, що слова сам╕ собою говоряться.

- От, от, так говорить ╕ тато. А ще ти питав у мого тата, чи в╕н бува не пише, тепер ╕ я хот╕ла б спитати ╕ тебе, чи бува ти сам не пишеш не т╕льки пензлем, а ще й пером?