Вигнання в рай (СИ)

╤ тут в╕н не те щоб згадав, адже н╕ на мить про це не зм╕г би забути, а якось у зовс╕м новому св╕тл╕ усв╕домив мету свого сюди при╖зду - розпис новозбудованого храму. Взагал╕, цей новий розпис був у Серг╕я на серц╕ ось вже дек╕лька тижн╕в, з тих п╕р, як отець Михайло переконав його, покинувши все, зайнятися ц╕╓ю саме справою. Отець Михайло прив╕з нав╕ть ╕з собою св╕тлини, на яких новозбудований храм був зображений довол╕ вправною рукою фотомайстра, - за словами отця Михайла одного з фотокореспондент╕в м╕сцево╖ газети, - св╕тлини, котр╕ зрештою теж вплинули на творчу уяву Серг╕я, переконавши його прийняти запрошення громади села Веселого. ╤ вже тод╕, вивчаючи все докладн╕ше й докладн╕ше залишен╕ Михайлом Архиповичем св╕тлини, в╕н вже почав замислюватися над п╕двалинами майбутньо╖ роботи, створюючи в уяв╕ можлив╕ композиц╕йно-колористичн╕ п╕дходи до розпису.

Але ж, св╕тлини - це лише св╕тлини, й побачивши храм на власн╕ оч╕, Серг╕й з новою силою в╕дчув свою мету, зовс╕м в ╕ншому св╕тл╕ усв╕домивши вже нам╕чен╕ шляхи вт╕лення свого задуму. Але ж знов, все це не могло бути н╕як сп╕вставним, - н╕ св╕тлини, н╕ сам посталий перед Серг╕╓м храм, н╕як не могли бути пор╕вняними з тим впливом, який справили на нього враження в╕д вчорашнього сп╕лкування, яке знов таки наснажило Серг╕╖в задум зовс╕м новими перспективами, наче прорвавши якусь пелену, в╕дкривши йому нов╕ простори, нов╕ ракурси, зовс╕м нов╕ можливост╕. Це було неначе вибухом першотворення, тим саме початком вт╕лення божественного задуму св╕тобудови, який, вт╕м, був одночасно ╕ його досконалим завершенням - але це було вт╕лення св╕тобудови саме таке, яке було дане Богом кожному народу сво╖м, для Серг╕я це, звичайно, було вт╕лення укра╖нське: в╕д першопочатк╕в трип╕льських розпис╕в та орнамент╕в через античн╕ ск╕фо-сарматськ╕ набутки, що стали орган╕чним п╕д╜рунтям для розвитку величност╕ Ки╓во-Русько╖ доби, яка сприйнявши вплив В╕зант╕йського християнства, переплавила його в глибинах праукра╖нсько╖ сво╓р╕дност╕, породивши р╕дну, н╕ з чим не зр╕внянну, модерну укра╖нську нац╕ю, в культур╕ яко╖, як у завершенн╕ вт╕лення божественного св╕тотворення, так в╕дчутно проглядали ╖╖ першопочатки - так у модерн╕стських потягах Архипенка в╕дчутно проглядають трип╕льськ╕ витоки. Як повно, як сильно, як довершено в╕дчув Серг╕й зараз красу майбутнього розпису храму.

Так, це буде вт╕лення його давньо╖ ╕ ╓дино╖ мр╕╖ - залишити п╕сля себе такий витв╕р, який став би справд╕ в╕хою в ╕стор╕╖ мистецтва, який унаочнив би вс╕ найпота╓мн╕ш╕ осягнення художника, що його створив. Подивившись на цей тв╕р, кожен мав би усв╕домити, що нема╓ н╕кого на неб╕, окр╕м Бога, ╕ Укра╖на - один ╕з неповторних лик╕в Його. Як сталлю наливаються м"язи см╕ливця перед кидком у б╕й, так все Серг╕╓ве ╓ство переповнилося упевнен╕стю, що зараз в╕н нарешт╕ здатен зд╕йснити цю свою величну мр╕ю. Вс╕ його дотепер╕шн╕ духовн╕ осяяння налилися, наче плоттю в╕ри, м╕ццю й силою упевненост╕.

Так, в╕н нарешт╕ зд╕йснить свою мр╕ю. Адже ж його мр╕я була такою св╕тлою, чистою й прозорою, як оця травнева ранкова заграва, його мр╕я була такою св╕тлою й чистою, як Оксана. Бог не дозволить, щоб ця його мр╕я залишилась незд╕йсненою, адже ст╕льки прекрасних мр╕й ╕ задум╕в укра╖нських пров╕сник╕в залишилось незд╕йсненими, коли вс╕ ще юн╕ й багатооб╕цяюч╕ укра╖нськ╕ мр╕╖ разом з молодими плодовитими укра╖нськими ген╕ями, що виношували ц╕ мр╕╖, було так по-варварськи безжально поглинуто пекельною кривавою ╕мпер╕╓ю, з-п╕д задушливих уламк╕в яко╖ Укра╖на щойно ледь-ледь виборсу╓ться, титан╕чними зусиллями залишк╕в сво╓╖ недобито╖ в╕чно╖ душ╕ намагаючись вичавити смердюч╕ мертвотн╕ останки сатанинських злод╕янь, головний творець яких все ще стояв вт╕леним у мармур╕ й бронз╕ ╕долом в серц╕ кожного укра╖нського м╕ста, вказуючи простягнутою вдалину рукою шлях до св╕тлого пекельного майбутнього - слуга тьми, прах якого й по сьогодн╕ залишався непохованим, неупоко╓ним в земл╕, так наче його р╕дна земля не хоче прийняти його останки, жахаючись того, що сама ж ╕ виплодила цього пекельного виродка, так наче над ним зд╕йсню╓ться в╕доме прокляття: "Щоб тебе й земля не прийняла" - ╕ на кожному його п"╓дестал╕ золотими л╕терами було вибито, неначе випечено, парт╕йний псевдон╕м Сатани "ЛЕН╤Н". ╤ ск╕льки ще заблудлих душ безв╕льно борса╓ться в с╕тях цього жахливого минулого, заглянути в яке - все одно що занурити душу в морок безнад╕╖. Так, Серг╕й зможе, нарешт╕, вт╕лити свою мр╕ю - як щиро, в╕дверто й переконливо покаже в╕н вс╕м, особливо ж цим заблудлим душам перевагу св╕ту Божого над царством тьми, покаже, що жити любов"ю й примиренням спок╕йн╕ше, легше, при╓мн╕ше, ба нав╕ть, якщо вже наш час вимага╓ саме такого ужиткового визначення, виг╕дн╕ше й корисн╕ше, ан╕ж жити ненавистю й ворожнечею.

6.