Вигнання в рай (СИ)

... Н╕, це не були спомини про т╕ повсякденн╕ подробиц╕ його буденного ╕снування, в яких в╕дбувалося його духовне переродження, це була якась фантасмагорична алегор╕я почутт╕в, думок, осяянь, в яких ╕ в╕дродився тод╕ в його гр╕ховному ╓ств╕ Бог, в яких зараз все це зринуло митт╓вим спалахом спомину про те, яким м╕зерним ╕ жалюг╕дним видалося тод╕ Серг╕╓в╕ те ╕снування, яке до того часу видавалося йому не лише природним ╕ достойним, а взагал╕ ╓дино можливим ╕снуванням - ╕снування завдяки утримуванню душ╕ у межах осягнення в╕чних марнот... Але ж знову ╕ знову на вулицях безликий натовп розчаху╓ нас навп╕л - ╕ по меж╕ роз╕п"ято╖ ╕стини межа терп╕ння вола╓ розтином м╕ж пеклом навколишнього життя ╕ ра╓м душ, як╕ д╕ткнулися кол╕нами сво╖ страждань до запов╕тно╖ земл╕ божественно╖ благодат╕. ╤ боляче стиска╓ться серце у намаганн╕ запоб╕гти язичницьк╕й спокус╕ назвати фак╕рською ту мелод╕ю милосердя, яка отруйн╕ зм╕╖н╕ звиви шлях╕в незв╕дност╕ наших доль приборку╓ впокорюючою гармон╕╓ю Його ╤м"я: адже у цьому ╕мен╕ й тепло долон╕ батька на провинн╕й дитяч╕й гол╕вц╕ гр╕ховност╕ людсько╖ ╕ щир╕сть материнсько╖ сльози у кришталево чист╕м оц╕ справедливо╖ в╕дплати - ╕ ск╕льки б нас не переконувала д╕йсн╕сть у тому, що п╕д крильцем милосердя так затишно злочинцю, ╕ що на протягах обмови скн╕╓ праведник, - усе ж кр╕зь св╕тло Його ╤мен╕ н╕хто не може не побачити, як ╕скри в╕д святкових фе╓рверк╕в плотських ут╕х незм╕нно згасають у пад╕нн╕ по тра╓ктор╕╖ гр╕ха у морок забуття... Так, це було саме так...

... Цей спогад вибухнув почуттями й осяяннями тако╖ сили й велич╕, як╕ можна було зр╕вняти лише з безмежн╕стю, але в час╕ все це промайнуло майже митт╓во - всемогутня мить, п╕д час яко╖ кор╕ння спомину, благодатно в╕дживлене в ╜рунт╕ сьогодн╕шн╕х вражень, п╕днеслося всесильною кроною ╕ розпросторилось розлогим г╕ллям, обтяженим плодами ново╖ в╕ри. Ця безмежна мить ╕ була ангелом, на крилах якого на Серг╕я з╕йшов сон.

Сон був легкий ╕ св╕тлий, а водночас глибокий ╕ проникливий. Серг╕й в╕дчув ув╕ сн╕, що йому зараз явиться сам Господь, який водночас буде його р╕дним батьком, так, саме тим р╕дним батьком, якого Серг╕й н╕коли не знав. ╤ коли, нарешт╕, вималювався жаданий образ Отця, Серг╕й уп╕знав у ньому отця Михайла :"╤ди прямо, не звертай, не схиб", - сказав поважно Отець. Пот╕м Серг╕╓в╕ явився образ його р╕дно╖ матер╕, риси яко╖ дивно переплелися з рисами ж╕нки на фотограф╕╖ в хат╕ отця Михайла - Оксанино╖ матер╕, що пот╕м виявилося образом Оранти ╕з Соф╕╖ Ки╖всько╖:"Не зверни, не схиб", - сп╕вчутливо сказала Мати, ╕ Серг╕й зрозум╕в, що це слова само╖ Богородиц╕, п╕сля чого в╕н побачив Богородицю в тому образ╕, який вразив його ще в далек╕й юност╕ - це була Божа Мат╕р на картин╕ Сурбарана, де вона зображена ще зовс╕м д╕вчинкою, чистою й невинною, але вже в ореол╕ фатального прозр╕ння нев╕дворотност╕ сво╓╖ траг╕чно╖ святост╕, д╕вчинкою, в котр╕й Серг╕й, як це не дивно, уп╕знав Оксану, хоч Оксана й була вже зовс╕м дорослою д╕вчиною, та й зовс╕м не була схожа на Богомат╕р-отроковицю Сурбарана. ╤ все це на тл╕ незглибимого небесного сяйва, що в райдужних переливах яко╖сь потойб╕чно╖ пал╕три всепереможним виром захоплювало душу Серг╕я ╕ несло ╖╖ все глибше й глибше, все вище й вище...

Прокинувся Серг╕й легко й дуже рано з╕ всеперемагаючим почуттям радост╕, бадьоро з╕скочив ╕з постел╕, глянув у в╕кно, де лише починав займатися в нап╕вмороц╕ лаг╕дний весняний ранок, ╕ сам соб╕ подивувався, адже в╕н звик п╕д час свого м╕ського життя лягати п╕зно, ╕ вставати теж п╕зно. Серг╕й згадав слова Горпини Степан╕вни про те, що Дн╕про тече прямо тут поряд, в не╖ за городом, ╕ одягнувши спортивний костюм, гайнув через город, проб╕гся протоптаною понад берегом стежкою - проб╕жка була для нього вже звичкою - ╕, роздягнувшись, шубовснув у Дн╕про - досить прохолодна ц╕╓╖ пори вода не лякала Серг╕я, бо в╕н вже давно й наполегливо займався загартовуванням. Чистота й прозор╕сть р╕чково╖ води обпекла його вибухом неймов╕рно╖ св╕жост╕. Вийшовши на берег, Серг╕й на повн╕ груди вдихнув настояну на пахощах весняного кв╕тування травневу лаг╕дь, подивився на чисту прозор╕нь сходу, де займалася житт╓дайна ранкова заграва, що сво╓ю непереборною н╕жн╕стю розс╕ювала нап╕вморок, ╕ згадав Оксану - вона була такою ж св╕тлою, чистою й прозорою, як ця весняна зоря.