Вигнання в рай (СИ)

Так вчинив. По обд вн зайшов до отця Михайла, запропонував Оксан прогулянку, на що вона радо погодилась, вони вирушили у звичну вже для них подорож довкола села. Отже, була середина липня. Спекота стояла неймоврна. Не звернувши увагу на спеку, як вони взагал мало на що звертали увагу, коли були вдвох, Сергй з Оксаною, вийшовши за околицю села й перейшовши через узлсся, що завершувало лс, який починався на берез Днпра, заглибилися в степове безлсся й простували вже довол довго степовою стежиною, де, пднята на гострий посвист снокосу, трава пахучим духом висихання розповдала про швидкоплиннсть свого зеленого життя. А на гарячому камнн розпечених думок остання крапля бажання прохолоди повол випаровувалась, породжуючи марево густого лсового затнку у неозорй степовй задус, де невблаганнстю язичницького дола бовванла пекельна спека. з глибин вселенсько спраги було видно, як блде й хтиве небо, розлгшись прямо посеред лта, губами збляклих хмаринок жадбно п" жагучу насолоду з розпечених долонь сонця, а сп"янла земля обмлла в обймах дрмотного полудня й накрила зв"ялими крилами втру розпашле сво чоло. Впинаючись же у знжену плоть струнко й незрушно тиш, напружене дзижчання настирливих бджл гострими жалами якихось запзнлих жалв розкаянь допкало в гркот вдчуття якось фатально незворотност й невиправност... Незворотност чого?

- От так спечище, - витер Сергй долонею сптнле чоло. - Як це ми забрели з тобою в це степове пекло.

- Так, справд, - погодилася з ним Оксана, - ми тут з тобою опинилися раптом, неначе в якомусь зачарованому царств палаючого вдчаю. Це й справд схоже на фольклорне пекло. Таке враження, наче тебе просто тисне якийсь розжарений неправедний прокльон, намагаючись розчавити.

- Мабуть, Даждьбог чогось розгнвався, ткаймо ж у володння Велеса, - кивнув Сергй у напрямку найближчого узлсся, що переходило в густий, дрмучий лс.

вони чимдуж попрямували до рятвного лсу.

- Привт тоб, володарю лсового царства, могутнй Велесе! - гукнув на повн груди Сергй, - коли вони з Оксаною увйшли до рятвного лсового затнку. - Велика тоб подяка за спасенну прохолоду. Може, ще й струмок нам подаруш? - озирнувся вн навколо.

- Струмок я тоб подарую сама, - посмхнулась до нього Оксана. - Он там, неподалк, - показала вона, - один прекрасний струмок, - пшла вперед, запрошуючи за собою Сергя.

- Оце так вода, - втершись рукою псля того, як напився кришталево струмково води з мпровзованого келиха, згорнутого з лопуха, промовив Сергй озирнувся навколо. - Смачнюча яка вода. А ти тут, як бачу, дуже добре все знаш, хоча ми й далеченько начеб то вд села, - звернувся вн до Оксани.

- Це тоб так лише здаться, що ми так вже далеко, а насправд не так вже й далеко. якщо навпростець, то до села тут рукою подати. А знаю я тут справд все з самого дитинства. Тут мен знайоме, можна сказати, кожне деревце.

- А оцей красень тоб знайомий? - показав Сергй на неймоврних розмрв велетенський дуб, що стояв неподалк струмка, затнюючи свою кроною величезну поляну.

- Аякже, ще б пак, - пдйшла Оксана до величезного дерева, - це ж наша мсцева знаменитсть, - погладила вона долонею по зашкарублй, подекуди порослй зеленим моховинням, кор старого велетня. - Ти наче в воду дивився, коли звернувся до Велеса - цей дуб справд називаться Велесовим дубом. Кажуть, що цьому дубов бльше тисячолття пд ним провадили сво язичницьк богослужння ще слов"янськ волхви, служител Велеса, - вона трохи помовчала, наче даючи змогу Сергв перейнятися всю величчю легенди. - Хоча насправд навряд чи цьому дубу дйсно таки тисячу рокв, але ж молода парость цього дуба й справд таки могла ще застати часи Кивсько Рус.

- Так, так, - пдйшов соб до дуба Сергй. - стина легенди сну й справд не в строгй вдповдност до так званих реальних подй офцйного лточислення, а у вдповдност до найглибших нтутивних осягнень народного духу, - вн соб приклав руку до сповнено недосяжно гдност крони, наче намагаючись вдчути тисячолтню силу мфу. - Так, тут, на цй галявин, серед рзноманття ц молодо паросл, неначе серед розгублених племен рослинност, цей тисячолтнй дуб вивершу сво всевдання могуттю крони, тисячократною спраллю першотворень вростаючи в осягнення т сили, яка штовха по замкненому колу новонароджену весняну зелень пагонв безтямно летти через лтн буяння до оснньо пожухлост й зимового скону. лише для справдешнього волхва, Велесового сина, вдкрита мова шелесту, якою дуб цей розповда, як коловорот небесних свтил народжу шляхи богв, заплднюючи дух народу. Цю мову волхви пзнавали, коли вслухались у гоготння священного вогню, в мелодю священних спвв, у мову жертовного каменю, коли той говорив плюскотом живо кров, розповдаючи про те, як мж народженням смертю встига прорости вчнсть, як мж темрявою й свтлом розквта безмежнсть рзнобарв"я, - найбеззахисншим поглядом, що вдкривав його душу до самих найпотамнших глибин, Сергй звернувся до Оксани, немов з безмовним проханням зрозумти його.