Вигнання в рай (СИ)

- Так, - Оксана немов перехопила нитку Сергвого натхнення, - адже на опертих на незрушну рвновагу рвнодення терезах прозрнь волхва завжди невблаганно тяжли шальки сподвань непогамовних племен, коли волхви клали на них посуху й повнь, вйну мир, хворобу здоров"я, - в такому ж, як Сергй, поетичному дус розвивала вона мову, дивлячись на тисячолтню велич дуба. - Вс ж, хто приходив за помччю до волхва, жадали лише одного - щоб якнайпрониклившими були т слова, якими вс, хто врить, моляться про те, щоб не здригнулася рука волхва, коли у неозорост небесних одкровень вн врвноважу обидва кнц безмежност, пдносячи людську немч до велич Даждьбога.

Сергй повльно пдйшов до Оксани, обйняв , й вона доврливо прихилилась до його грудей. Все було щиро й вдверто, без жодного слова. Слова були зовсм зайв. Слова могли б навть все зпсувати. Потм вони злилися в поцлунку ще довго стояли обйнявшись, вдчуваючи неймоврно могутн, величне вдчуття, що вони стали одним диним ством, диним тлом, диною душею. це дине ство, що складалося з ранше двох окремих самотностей, не просто поднало дв особистост в одну, подвовши хн якост, це дине тепер ство до безмежност розвинуло все найкраще, найдуховнше, найокриленше, що було в кожного, до безмежност ж розвяло, применшило вс т людськ слабкост, як зазвичай ототожнюють з слабостями плот, яких, ясна рч, в Сергя було набагато бльше, нж в Оксани, якщо так слабкост й взагал були в не.

Сергй буквально фзично вдчував, як кожен поцлунок, наче помах добро чарвниц, поглинав якусь частку з того найтемншого, чого вн хотв би позбутися, але не знав як. Вони вдчували, як це захопливе почуття диного ства, що зродилося з обймв поцлункв, подбно до цього тисячолтнього дуба, поряд з яким вони стояли, вростало свом корнням в рдну землю, пдймалося над землею могуттю крони, розпросторювалось гллям у небо, вростаючи плодами найчистшо любов у вчнсть, днаючи поднан любов"ю душ з Богом.

Додому вони поверталися вже навпростець. Оксана вивела Сергя лсовою стежиною на прожджу дорогу, якою вони напрямки попростували до села. Вони йшли, обйнявшись, узбччям дороги, не звертаючи жодно уваги на автомобл, як прожджали повз них. Сонце вже починало скочуватися до вечрнього пругу, й полуденна спека повол почала розбавлятися примною прохолодою.

- Розумш, - промовив Сергй, побачивши в свой, освтленй спалахом любов, душ т темн закапелки, як все ще заважали йому вдчувати себе повнстю вдвертим. - Розумш, я довго думав, що ж мене у сплкуванн з тобою все гнтить, не дозволяючи бути з тобою повнстю розкутим. Зараз, мен так здаться, що я розумю це. Як би це тоб сказати...

- Скажи, як , - просто промовила Оксана, - скажи перше, що навертаться на язик.

- Жнки. Мо стосунки з жнками, - випалив вн перше, що спало на думку, - Розумш... Як би це тоб пояснити. Я не виправдовуюсь, зовсм н. Але все це все одно вигляда, як щось недостойне, грховне, чи що. Хоча.. Все починалося з великого кохання, першого, чистого, щирого кохання, яке потм виявилося нещасливим. А потм, - вн якось няково подивився на Оксану, - навть не знаю, як би це правдиво й вдверто пояснити...

- А нчого пояснювати й не треба, - свом глибоким свтлим поглядом подивилась у вдповдь Оксана. - Я бачу, вдчуваю тебе зараз таким, яким ти зараз . той стан, з якого ти став тим, чим ти зараз , не важливий для мене зараз, хоча я насправд, повр вже мен на слово, прекрасно знаю й розумю все, що з тобою було в попередньому твому житт, не зважаючи на свою позрну наче б то недосвдченсть затворниц в таких свтських пристрастях, в яких ти, зрештою, просто неминуче перебував. Я ж бо теж, зрештою, жила й навчалася в Кив, перебувала, так би мовити, в самй гущ так звано цивлзац й прекрасно знаю, що явля собою сучасне суспльство його мораль. ще я хочу тоб сказати... - глибоко й проникливо, наче наскрзь пронизавши Сергя, подивилась вона прямо йому в оч. - Нараз в тебе таке вдчуття, неначе ти вже повнстю покнчив з цим свом минулим, наче ти вже повнстю розрвав цю, так би мовити, пуповину, що дна тебе з тим, що породило тво найтемнш вчинки, за як тоб найбльше соромно зараз. Але на жаль, - вона знову пронизала його гостро й безжально правдивим, а водночас теплим спвчутливим поглядом, - на жаль це поки що ще не зовсм так. Як кажуть, ти виграв битву, одну з битв, можливо одну з найвиршальнших битв, але все ж попереду ще залишилось перемогти ще в деклькох битвах, щоб перемогти у всй вйн взагал. я допоможу тоб. Ми разом переможемо.

- Що ж, з таким полководцем, як ти, не виграти вйну - просто сором. Ми обов"язково переможемо.

- Не з полководцем, а з порадником другом.

- В такому раз, - Сергй замислився на мить. - Хотлося б звритися другов ще в деяких свох сумнвних якостях. Можливо разом ми бльш повноцнно розберемось.

- Що ж, давай сво проблеми. Розберемось.