Вигнання в рай (СИ)

Так, Оксан не треба було боротися з собою, й просто треба було завжди бути собою - все. На вдмну вд Сергя, якому дйсно було з чим боротися в соб, як тим першим печерським монахам, як ставали на двобй з самим сатаною вч-на-вч. Сергй боровся. Вн перемагав. Йому здавалося, що його перемоги так значн, що... Але зараз, коли перед його очима постали отець Михайло з Оксаною, йому стало зрозумло, що боротьба ще не закнчена, й щоб дорвнятися до ц невимушено, звичайно, земно, навть, буденно праведност, що раптом постала перед ним в образ Оксани та батька, ще треба поборотися. вн готовий до цього. Адже йому не звикати до боротьби. Звичайно, були й поразки, але поразки завжди були для нього лише спонуками для ново боротьби - вставав вн рвно на один раз бльше, нж падав.

тут перед духовним зором Сергя постав спогад про його життя до того, як вн став християнином. Так, вн рухався наче по спрал - все глибше й глибше занурюючись у глиб свого минулого. Ще вчора перед ним постав так чтко ясно спогад про його навернення в християнство, а ось зараз вн так виразно згадав себе до того, як Христос став його диним поврником наставником.

Тод Сергй ставав якраз юнаком. До того було дитинство. Звичайне радянське щасливе дитинство з ортодоксальною незмннстю догматично радянсько школи, з леннськими уроками й святковими лнйками, з тремтливим очкуванням торжественного переходу вд рангу простого школяра до жовтеняти, понера, а потм до комсомольця - сакраментальне вдчуття дорослшання.

Н, няко зневаги, тим паче презирства до свого дитинства у Сергя не було - його дитинство можна було дйсно назвати щасливим: вн непогано навчався в школ, рано почав захоплюватися малюванням - вдвдував художню школу, одночасно захоплюючись спортом - вдвдував секцю самбо в сусднй спорт-школ, як не дивно, на все в нього вистачало часу й енерг, благо вс школи, гуртки й секц були поряд майже безкоштовно. А влтку - незабутн канкули то на сел у бабус Килини, то у вльному вд шкльних занять мст. Але вс ц душевн поривання, захоплення й пошуки, щаслив й нещаслив дн були лише невиразними натяками на майбутню цлснсть особистост, це були лише яксь чуттво-духовн щупальця, як намацували в прекраснй невдомост твердь шляху в майбуття. Це був переддень життя. Рк же початку справжнього життя Сергй прекрасно пам"ятав. Зараз вн згадував цей рк дуже виразно. Рк. Тобто цлий рк. Рк прощання з дитинством зустрч з юнстю. Рк - лто, оснь, зима й весна...

Лто. Хба можна колись забути це лто. Лто кохання. Спекотне лто кохання. Лто й справд таки було дуже, дуже спекотним. Страшенно спекотним. Ще багато, багато рокв по тому лтов Сергй няк не мг збагнути, де б, у якому з закуткв далеких пам"ят приборкати це здичавле лто й розпечених шалених пристрастей жорстокий тупт, що гупа переливанням серця: з грудей - у череп, з черепа - у груди... Та й здавалося б, що можна було збагнути у тому задушливому марев, коли ти мав би думати лиш спекою, вс тво бажання поряд з тнями в скверах мали б розпластано лежати, зщулившись в очкуванн мит, коли вже лусне струна спекоти, напнута в, примруженому поглядом зацьковано жертви, безвихдному простор. Сергй же тод вдчував, як у його, охопленй прибуваючою закоханстю, душ розпалювалося, немов спротив всевладдю духоти, наростаюче бажання стати весняним втерцем на обличч зачаклованого лта розвяти вуаль задухи, й розтринькуючи весь накопичений у серц квтень, цлунками прильоту перших ластвок, неначе приязню грайливих посмшок, наповнити стиснут жорсткою жаротою тонк спрагл уста посухи. Й хоча час все прямовиснше падав з неба, , все зловснше повисаючи над головами знеможених натовпв, загрожував скаламутити прозор джерела пам"ят ваготою прибуваючого полудня спеки, а дерева долонями безсило обвислого глля даремно намагалися прикрити й зберегти останню згадку прохолоди свого вткаючого затнку, - Сергй, наче втрильник, пдхоплений втром кохання, переможно краяв наростаюч хвил спеки й нестримно нсся до змужнння.