Вигнання в рай (СИ)

- О! - радсно вигукнув Санько, пднявши вказвного пальця. - Анафема! Анафема! Анафема! - викрикнув трич Санько, трич перехрестившись. - дина Русь, дина церква Московського Патрархату, диний тридиний народ руський; самодержав, православ народнсть - ось! - пдняв вн до гори руки. - Анафема! Ти оце заходив до нашо церкви? Ти, розкольник, поганець, опоганений розкольницьким Патрархом, опоганив стни нашого святого храму, освяченого покровительством дино законного священного Московського Патрарха? Ти заходив до нашого храму - треба буде наново освятити тепер наш святий храм. Як ти смв? А тепер що?... - якась жахлива думка вразила Санька й вн застиг на мить з виразом переляку на й так перестрашеному обличч. - Тепер що, ти знову збирашся заходити до нашого храму? А як же ще, ти ж збирашся розписувати наш храм. Навть не уявляю, що це таке. Можливо, тебе можна ще наново перехрестити? Кого вони оце прислали? Н, я не знаю навть, що можна вдяти. Геть, геть звдси, геть вд святих храмв, геть ретикв розкольникв. Геть! Що у нас мало всяких там художникв, богомазв всяких, як не були б святотатцями й розкольниками? Знайдемо когось ншого. Геть, геть звдси! - кивав вн руками майже пд самим носом Сергя. - Щоб духу твого тут зараз же не було. Зрозумв? Щоб духу твого поганого не було. Зараз, ось зараз я розберуся з тобою. Федорчук його, бачте, запросив. Звичайно, Семен Павлович - це ого-го! Семен Павлович - це Семен Павлович. Але ж Семен Павлович, мабуть, просто не знав, кого вн запрошу. Якби вн знав кого вн оце запросив, яку оце вн змю на грудях пригрв. Нчого, нчого, зараз я з тобою розберуся, зараз я вдкрию Семену Павловичу оч, я всм вдкрию оч, - Санько вихопив з кишен пджака мобльний телефон , вказвним пальцем викликаючи якогось абонента, почав ходити вздовж впоперек двору, продовжуючи свою безкнечну безцльну ходьбу й псля того, як приклавши телефон до вуха через деякий час почав щось говорити, а потм уважно слухати.

Сергй же весь цей час просто стояв спокйно споглядав за божевльним бснуванням Санька, вбачаючи за ним всю сторю росйського православ"я з його беззастережним служнням то монгольським ханам, то московським царям, то московським же комунстичним генсекам. Згадалися знаменн под ц "священно стор" з хнми Авакумом Никоном, з тими дикими розкольниками, старообрядцями юродивими, котр спалювали, вбивали й валтували сам себе й свох ворогв через незгоду про кльксть пальцв, якими вони хрестили сво вперт, навжен лоби - дяка Богу, що всього цього нколи не було й не могло бути в Укран, н тод, коли вона ще називалась Кивською Руссю, н тод, коли вже стала називатись власне Украною.

Зараз все це промайнуло перед внутршнм зором Сергя, коли вн споглядав за тим, як Санько, аби засвдчити свою беззастережну врнопддансть, вже не за допомогою гусячого пера чи авторучки, як це робилося за царських чи радянських часв, а за допомогою сучасного мобльного телефону робив донос - анчогснько за триста рокв не змнилося. Кому телефонував Санько: Федорчуку, начальству свтському, чи церковному? Федорчуку вн то телефонував напевне, можливо, й ще комусь потм, але вже Федорчуку телефонував точно, як, згдно свого майнового статусу, найголовншому авторитету для Санька з його рархю цнностей. А втм, яка рзниця. Нащо йому цей бснуватий зажерливий пп - Сергй вже хотв був повернутися й пти звдси, й або, спокйно зробивши свою роботу, похати звдси й забути це все як кошмарний сон, або й взагал взяти прямо зараз та й гайнути звдси до кохано Оксани й рдного села Веселого. Але Санько якраз закнчив сво важлив телефонн переговори, сховав моблку до кишен й пдйшов до Сергя, здивувавши його, - замсть недавнього вирування найзапеклших пристрастей на обличч Санька цвло найблагодушнше благолп безхмарна радсть.

- Вибачте, будь ласка, Сергю, - розливши по свому масному обличчю запобгливу посмшку, Санько навшпиньки якось, здавалося, наче пдтюпцем, схиливши шанобливо голову, як недавно перед ним схиляв голову його охоронець Грицько, наблизився до Сергя, - вибачте, але на превеликий жаль, забув, просто вилетло з голови, як вас по-батьков, Сергю?

- Сергй Михайлович.

- Шановний Сергю Михайловичу, дуже, дуже рад, що ви будете працювати над реставрацю нашого храму, - наблизившись до Сергя, батюшка Санько склав руки на сво огрядне черевце, схилився в запопадливому поклон, знизу вгору з-пд лоба поглядав на Сергя солодкими очима. - Дуже, дуже рад. А те, хто там яко нацональност чи конфес - так у нас вльна, демократична крана. Вльна, демократична, незалежна, самостйна Украна. Працюйте, працюйте на радсть соб, нам на славу. Чим тльки зможемо вам будемо допомагати. Обцяйте тльки звертатися до мене за допомогою. Обцяйте, благаю вас. Без тако обцянки не вдпущу вас. Обцяте?