Untitled.FR11

Корній. Зовсім нові рисочки... І не такі... не такі... Гм! Зовсім не такі... а... Ну да... От тут... Безумовно! (Схоплюється й біжить до полотна, піднімає покривало й дивиться.)

Рита (<стрепенувшись, перекидається повним одчаю поглядом з Ганною Семенівною.) Корнію!!.

Корній. Зараз, зараз... Я одну хвилиночку. Одну хвилиночку... Моментально... Так-так... Зовсім не так... Зараз, зараз... (Хапливо бере з столу палітру й щіточку.) Зовсім не так... Зараз, голубко, зараз... Ми все це зробимо... я тільки... Все буде добре... (Поспішно мішає фарби. Біжить до Лесика, вдивляється, одмахуючись од Ганни Семенівни й Рити, які тягнуть його.)

Рита. Корнію!!! Я тобі говорю, схаменись!

Ганна Семенівна. Сину! Та зглянься ж ти, хіба ж тепер час?..

Корній. Зараз, зараз... Ну, хвилиночку... Моментально... Отут... Ну, безумовно. Ах, зовсім це не те!.. (Біжить до полотна, зупиняється, дивиться з одчаєм.) Не те! Зовсім не те! Все к чорту! (Кудовчить волосся.)

Рита. Корнію! Іди сюди.

Корній. Ах, дайте мені спокій! Ну що там? Ну, не можна ж так! Ну, добре, я знаю, Лесик хворий... Дайте ж мені... Не можна ж так! (Одходить од полотна, вдивляється. Біжить до дитини.)

Рита (сильно хапає його, притягує до дитини). Це хто? Говори!

Корній (здивовано). Що ти, Рито?

Рита. Я тебе питаю, хто це? Син твій?

Корній. Рито!

Рита (беручи його руку, прикладає до лиця дитини). Чуєш?

Дитина починає плакати.

Корній. Ти йому боляче зробила!

Рита (жагуче, гнівно). Ні, ти йому боляче робиш! Ти його вбиваєш. Чуєш ти? Дитина помре. Помре! Але я тебе загризу тоді! Задушу власними руками! Май це на увазі.

Корній (в одчаю). Рито. Рито... От єсть... Ну, добре, ну, заспокойся, я подумаю... (Дитина плаче.) Тш-ш... Цить, Лесику, цить, мій малесенький... Все буде добре... Все... все... (Чмокає, дитина змовкає. Корній понуро задумується, дивлячись на нього.)

Ганна Семенівна. Сину! Ну, хіба ж таки можна бути таким? Ну, нехай собі там малюєш, але ж де ж таки видано, щоб рідну дитину зневажати через те, що... мистецтво... Мистецтво, сину, не дасть тобі того, що жива людина.

Рита. Корнію. Говори: продаєш?

Корній глибоко зітхає. Мовчить.

Тихо робить рукою дитині забавку.

Рита. Корнію!..

Корній (знову зітхає. Стає на коліна перед дитиною й з любов'ю дивиться на неї). Не знаю... Підожди трохи.

Рита. Не можна ждати. Сьогодні ж треба...

Стук у двері, і зараз же входить Сніжинка.

Немов схаменувшись, у порога зупиняється.

Сніжинка. Ах, вибачайте, я думала...

Рита (раптом дико й люто схопившись, робить рух, неначе збирається стрибнути на неї. Різко). Вам чого?

Корній встає й озирається.

Сніжинка (здивовано посміхається). Що з вами? Ви, дійсно, як пантера, готові кинутись на мене. Я прийшла на хвилинку спитати: чи Білий Медвідь виїжджає, бо тоді ательє хоче взяти Клара. Але я бачу... (З посмішкою повертається йти.)

Корній. Моє ательє?

Рита. Клара може брати. Ми їдемо.

Корній (здивовано). От маєш! Моє ательє... З якої речі? От єсть!

Рита. Ти ж не будеш лишати його за собою.

К о р н і й. А, Боже... (Кудовчить волосся.) Та хіба... Та я не знаю, чи ми поїдемо ще. Я не знаю. От! (До Сніжинки.) Хай Клара не сподівається.

Сніжинка. Ая вже думала...

Рита. Клара може сподіватись. Так і скажіть їй.

К о р н і й. А, Рито, так же не можна... Ательє моє, я в ньому роблю... А, маєш... Чи поїду, чи ні, а ательє... (До Сніжинки.) Хай шукає інше. От єсть...

Рита (чітко і глухо). Так?

Корній. Безумовно... Що ти за мене, справді, той... Я сам знаю... Я за тебе не рішаю...

Сніжинка. Так я й скажу. (З посмішкою граціозно вислизає з кімнати.)

Рита. Так, значить, ти не продаєш картини?! Кор-нію! Гляди! Продаєш чи ні?

Корній. Рито... Не можна ж так зразу.

Рита. Ні, тільки зразу! Ні?.. Ні?.. (Дрижить вся.) Добре... (Кладе дитину на канапу.) Візьміть, мамо, Леси-ка. (До Корнія.) Чудесно. Тобі, розуміється, більше хотілося б з цією проституткою...

Корній (скривившись). Рито, Рито...