Unknown

Тягар злочинів Міндсенті був такий великий, що пи­хатий кардинал зігнувся під ним, і на процесі, перед ли­цем розтрощувальних документів, він був змушений ви­знати свою вину. Справедливий вирок гласив: довічне ув’язнення.

Цей вирок дав привід Ватіканові й його заокеанським покровителям до чергової антиугорської кампанії. Для кампанії було використано навіть трибуну ООН. Вдар по столу — ножиці обізвуться...

Йожеф Міндсенті дістав гідних колег в особі поль­ських кардиналів Хльонда і Сапєги. Ті теж не церемо­няться.

Так, польські князі церкви за останні роки також ба­гато втратили. Тисячу років вони вважали себе необмеже­ними «володарями душ», повновласними вершителями земної і потойбічної своєї пастви. Провідники й здійсню­вачі завойовницької політики Ягайлонів, вони були ката­ми українського і білоруського народів, кошмаром для всіх іновіруючих. Коли Петро Скарга * не зміг добитися встановлення в Польщі святої інквізиції, він зумів і без інквізиції закатувати на смерть тисячі і тисячі схизмати­ків та єретиків.

В післяверсальській Польщі вони узурпували для себе ті ж самі необмежені права. Очоливши крайню реакцію, вони були найнадійнішою опорою режиму. Не претенду­ючи на міністерські портфелі, вони руками світських мі­ністрів робили те, що робити не личило рукам, які під­носять гостію, тобто «тіло Христове». Не задовольняючись впливом на державний апарат, вони створили свої органі­зації фашистського типу, свою цензуру, свою систему перевірки лояльності громадян. Вотчина князя Сапєги — Краків — нагадував Брюгге, а коли в задушливу тишу цього міста вривалася пісня демонструючих робітників, кардинал благословляв кулі, якими поліція зустрічала де­монстрантів. Підвідомчий йому клір Сілезії стежив за кожним кроком своїх парафіян, проникав крізь мури бу­динків, не спускав з ока жодної хоч трохи важливої подробиці з приватного життя робітників, наглядав за ре­гулярним виконанням ними релігійних обрядів, а, про- нюхавши найменшу крамолу, піддавав крамольника най- ткорстокішому цькуванню.

Насаджувані численними служителями церкви забо­бони перетворювались в їх руках на манну небесну, що під виглядом золотого дощу наповнювала їх сейфи. Вида­ний ними багатотисячним тиражем «Рицар непорочної» за солідну мзду брався усувати всі житейські незгоди своїх читачів шляхом спеціальних молитов, читаних відповідальним редактором та його заступником. «Чудо­творна ікона Ясногорської богоматері» в Ченстохові при­несла орденові, що опікувався нею, казкове багатство.