Unknown

Отже, немає нічого дивного в тому, що політика уніат­ської п’ятої колони на Закарпатті була така узгодже­на. Головний диригент сидів у Берхтесгадені, а уніатські «музиканти» грали з нот, записаних у Ватікані. Мета їх була одна: скувати народ у кайдани, а потім кинути йо­го до ніг сучасних послідовників династії Габсбургів. Ідеологічної різниці між окремими зграями не було, а якщо існувала різниця в політичних орієнтаціях, то це був лише єзуїтський маневр для замилювання очей масам.

Бродій і Волошин уже влітку 1938 року знали, яку долю готує Закарпаттю Берлін, однак, за інструкціями своїх господарів, вони зберегли дипломатичне мовчання, і кожний з них від імені своєї «ради» вимагав нібито автономії. Коли Берлінові був потрібний максимальний натиск на празький уряд зсередини, бродіївці і волоши- нівці об’єднуються в одну т[ак] зв{ану] «Національну раду» і скеровують до Праги вимоги ультимативного ха­рактеру.

Післямюнхенський чеський уряд, справедливо прозва­ний чехами «урядом національної зради», віддає Закар­паття на поталу бродіям і волошинам. Але «карпатору- ський прем’єр-міністр» цим не задовольняється. Нова інструкція, на цей раз з Будапешта,— і Бродій вимагає вже плебісциту, який, мовляв, покаже, що населення Закарпатської України хоче повернутися під ярмо мадяр­ських феодалів...

В результатах плебісциту Бродій не сумнівається, він і його спільники з допомогою мадярських і мадяронських озброєних ватаг прикладуть усіх зусиль, щоб результа­тами «голосування» Хорті був задоволений.

За першим сигналом уніатське духовенство присту­пає до роботи: воно масово фабрикує «списки селян», охочих взяти на свою шию мадярський хомут. В ужго­родській консисторії готуються вже зустрічати хлібом- сіллю угорських «переможців»...

Чехи заарештовують вкрай знахабнілого Бродія, але це ситуації не міняє. За поквапною згодою Чемберлена і Даладье, Берлін уже вирішив долю Чехословаччини. До того, як її цілком ліквідує — відірве від неї Словаччину, а з Закарпаття зробить засіб шантажу і принаду для своїх угорських васалів.