Unknown

Якби Пшиємський став польним гетьманом замість Калиновського, скоріш за все, не дійшло б до різні під Батогом, але, можливо, він був би в стані усмирити козацьке повстання і без труду розбити поєднані сили запоріжців і татар. Але ж Пшиємський посварився з Калиновським, оскільки критикував (і не без рації) всі рішення гетьмана. Перш за все, він був проти маршу на Батіг; а ще він вважав, що гетьман вибрав дуже велике місце під табір. Вже в ході битви він пропонував Калиновському, щоб той разом з кіннотою пробиватися до Каменця або ж на північ, сам же він повинен був залишитися в зменшеному таборі разом з піхотою іноземного строю і дати відсіч козакам. Але ж цей план був відкинутий гетьманом, який заздрив славі та поважання у жовнірів Пшиємського.

 

Донна Розанда… - коли не відому, в чому річ, як правило, річ йде про жінку. Так було і у випадку кампанії 1652 року, оскільки головною ціллю Хмельницького стало не здобуття руки дочки молдавського господаря для сина Тимофія. Хмельницький тим чином намагався зробити Молдавію залежною від себе, щоб зміцнити власні сили перед новою війною з Річчю Посполитою.

При вісті про планований шлюб молодого Хмельницького з Донною Розандою в Речі Посполитій закипіло, оскільки серед конкурентів на її руку було кілька польських магнатів – серед них був Петро Потоцький і, може, навіть Марчин Калиновський. А щоб додати тим випадкам пікантності, належить пам'ятати, що, якби козацький ватажок Тимошко Хмельницький став чоловіком Розанди, він став би шваґром… Януша Радзивілла, потужного польського магната (і пізнішого зрадика часів Потопу), який, в свою чергу був жонатим ну старшій дочці Лупула. Так що немає нічого дивного, що польські та литовські магнати були абсолютно проти такого мар'яжу.

Проти цьому шлюбові був, ясне діло, і сам господар Лупул, що висилав тривожні листи Янові Казимирові та Марчінові Калиновському – останньому, зрешта, він і обіцяв руку Розанди. Серед всього іншого, саме з цієї причини польний гетьман і вирішив іти під Батог і перешкодити Хмельницькому, який і влаштував там йому криваве сватання.

Панки обіцяли прислати могутні хоругви, по всіх магнатських замках готувалися вийти в поле. Це повинно було стати якоюсь романтичною виправою, на яку практично майже вся лицарська молодь присвоїла гасло: боронити красивої принцеси і не допустити, аби, поминувши Потоцьких, Вишневецьких, Калиновських, вона дісталася ло рук дикого, неотесаного козака, - писав про батовський похід Людвік Кубала в ХІХ сторіччі. Подібне формулювання, зрозуміло, є абсолютною дурницею, оскільки жовніри та ротмістри з коронного війська не були шляхетними Парсифалями чи то інші паладини з лицарського роману, та і гетьманові Калиновському далеко було до короля Артура. Причиною страшного розгрому під Батогом була не романтика, явно далека розуму шляхтичів XVII сторіччя, але ж так добре знані нам з теперішньої Польщі таки риси як дурість, жадність, магнатські пиха та самоволя, а перше за все – неспроможність скарбово-війскового апарату давньої Речі Посполитої, який не зміг в термін забезпечити платню коронній армії.

Після виграшу битви під Батогом Хмельницький завітав до Лупула, 30 серпня 1652 року влаштував Тимошеві гучне весілля, на якому козаки впилися горілкою майже на смерть. Господар Лупул видавався зовсім не потішеним, але не варто надто відверто шкодувати над його долею, бо то була зовсім нікчемна людина, позбавлений будь-яких моральних сумнівів, а перш за все він був позбавлений совісті. На його оборону все ж треба додати, що в XVII сторіччі всі, в принципі, молдавські та валашські господарі були бандитами, шельмами та жорстокими тиранами, які не перебирали в засобах. От правдива людина ренесансу, чесний, вчений та бажаючий добра, як, наприклад, Його Королівська Величність Зигмунт ІІ Август, недовго б всидів на молдавському престолі. Лупул міняв партії, виступав то на стороні Речі Посполитої, то по стороні козаків, і в таємниці від усіх бив на власному монетному дворі в Сучаві фальшиві монети більшості європейських країн. До сьогодні нумізматики часом оповідають, що більшість талерів XVII сторіччя, що дожили наших днів, це фальсифікати з монетного двору Лупула.