Unknown

Іван Виговський – русифікований шляхтич, який походив з старої польської шляхетської родини, яка печаталася гербом Абданк, а в XVII сторіччі перейшла в православ'я. Від 1626 року був писарем канцелярії в Луцьку, а в 1640 році головою суду в Києві. Невідомо, з якої причини він був осуджений на смерть, з якої причини йому прийшлося втікати під опіку великого коронного гетьмана Миколая Потоцького. В 1648 році Виговський приймав участь у виправі під Жовті Води, де дістався до татарської неволі, з якої його викупили козаки за стару кобилу. Дуже скоро він вкрався в довіру до Хмельницького і зробився генеральним писарем запорізького війська. Виговський першим помітив небезпеку залежності України від Москви, а коли зробився запорізьким гетьманом, у 1658 році підписав гадяцьку угоду, в силу якої Україна повинна була становити третій елемент Речі Посполитої, поряд з Короною та Литвою. В наступних літах доля Виговського була такою ж змінною, як погода в степу. В 1659 році він розбив під Конотопом московську армію, яка бажала перекреслити гадяцьку унію і знову підпорядкувати Україну Росії, а в 1660 році йому прийшлося утікати, бо настрої козаків змінилися. В тому ж році він повернувся разом з військами Речі Посполитої, а в 1664 році його звинуватив у зраді гетьман Павло Тетеря, після чого Виговський був розстріляний.

 

Вашій милості, великому государеві… - листи Хмельницького до царя, які цитуються в книзі, становлять компіляцію справжніх листів козацького гетьмана, висланих і 1652 році до московського тирана з проханням прийняти Україну під владу Москви, а також декілька інших листів – в тому числі, до великого коронного гетьмана Миколая Потоцького, в яких Хмельницький іменую себе "найуниженішою підніжкою Вашої Милості". Цікаво, що коли під Корсунем він взяв Потоцького в полон, то сказав йому, що якщо гетьман не буде напиватися, зробить його у власних володіннях підстаростою. А щоб в умислах читачів не повстала думка, нібито поразка під Корсунем 26 травня 1648 року з боку козаків і татарів була великою нікчемністю, які підступно погубили лицарство з кресових станиць, тоді інформую, що, згідно з повідомленнями деяких мемуаристів, гетьман Миколай Потоцький як правдивий Христовий лицар під Корсунем був абсолютно п'яним і, не забезпечивши війська, впакував коронну армію до яру, в якому в засідці чекали козаки Кривоноса. Другого ж з гетьманів – Калиновського – жовніри не дуже хотіли слухати з причин, про які я писав вище.

 

Там на узбіччі долини, біля двох тополь козацьких… - це, звичайно, слова думи "Смерть козака в Кодомській долині" в варіанті, який співав Іван Стрічка.

 

В неділеньку святу то не орли сиві закричали… - початок думи "Плач невільників на басурманській галері", що була записана на початку ХІХ сторіччя.

 

Раз в неділю, дуже рано-ранесенько, Надлетіли соколи з далекої чужої сторони… - дума "Сокіл та соколя", яку співав Остап Вересай, і яку записали в 1873 році.

 

Даніель Чаплинський (Чаплицький) – легендарний, описаний вже Сенкевичем чигиринський підстаростій, якій відібрав у Хмельницького Суботів, багатократно насилав на нього своїх татар, майже до смерті побив сина Хмельницького, відібрав у гетьмана та пошлюбив славетну Гелену, в якій підкохувався старий козак (і яка потім наставляла йому роги з годинникарем). В "Вогнем та мечем" Сенкевич представив Чаплинського боягузом і негідником, якого Скшетуський викидає з корчми прямо до калюжі. Тим часом, після вибуху повстання Хмельницького Чаплинський вступив до коронної армії. Він був першим посланцем, який зміг вибратися в 1649 році з обложеного Збаража, і, що цікаво – навіть привів до короля бранця, якого спіймав під час своєї виправи.

 

Гей, видно, мушу вже без бандури гинути… - це дума "Смерть козака-бандуриста", вперше записана в 1926 році від кобзаря Дем'яна Симоненка в селі Стільно під Черніговом. Але ж думу цю він узяв з репертуару іншого кобзаря, Михайла Кравченка.

 

Розділ V