Unknown

Прислужник пекла сів, спираючись спиною на стіну, дістав цигарку з м’ятої пачки та підніс її до кайданок. Цигарка затліла, не торкнувшись розжареного металу.

– Ти спіймав мене, падре. Загнав у кут. Красунчик. Дай п’ять! – Демон простягнув своєму супернику розкриту долоню.

Отче не ворухнувся.

– Не хочеш, як хочеш. И що тепер, преподобний гівнюк? Опустиш мені гріхи на сповіді?

– Сповіді не буде, – посміхаючись, відповів пастор та замахнувся для удару своєю зброєю.

Раптом, демон зник. Священик завмер. Самовдоволена посмішка застигла на його обличчі, а ніж завис у руці над головою. Пастор втратив контроль над своїм тілом.

– Щоправда, найцікавіше те, – Алексіос став перед священиком. – Що це мій дім.

Розірваний піджак став як новий, а сорочка відновила свою природну білизну. Чорна краватка була рівно зав’язана на шиї.

– Хочеш, не хочеш, а за довгий час у пеклі звикаєш до високих температур, – він простягнув обпечені скуті руки перед собою та підняв погляд. – Важкий, мабуть. Руків’я величезне. Напевне, ще й з чистого золота. Ви, церковники, так полюбляєте все золоте. Вам лише шик і блиск подавай.

Пальці, що тримали ніж, розімкнулись і він полетів униз, розрізавши ланцюги кайданок, неначе папір.

Прислужник пекла роздивився навколо.

– Тільки поглянь, що ти тут влаштував. Ненавиджу безлад.

Він клацнув пальцями і все взялося повертатися на свої місця.

– Знаєш, без ланцюгів куди легше, – Алексіос підійшов до священика та торкнувся його грудей. Проповідник глибоко вдихнув. –Дихай, друже. Ти потрібен мені живим. І ці твої штучки теж мені знадобляться. – Демон сплеснув у долоні, ланцюжок і персні священика опинилися у його руках.

Біс пройшов у вітальню. В каміні миттю зайнявся вогонь, освітивши кімнату мерехтливим сяйвом. Алексіос сів у крісло. Поруч на маленькому столику з’явилося горнятко, з якого долинав насичений аромат кави. Легенька димка підіймалася вгору від гарячого напою.

– Ну що стоїш там, як вкопаний? Come to me, присядь and розслабся.

Тіло церковника впало і зрушило з місця, ніби щось невидиме тягнуло його по підлозі.

Використавши пастора як підставку для ніг, демон сказав:

– Було не легко заманити тебе в цю пастку. І досить боляче, - він потер зап'ясток. - Але воно того варте. Ти, мій любий друже, надаси мені безцінну послугу.

Біс тричі постукав вказівним пальцем по столику, і на ньому з'явився золотий ніж проповідника.

– Цікаво, так? Тепер не я, а ти загнаний в кут. Як швидко все змінюється, - посміхаючись, він нахилився до священика. – Оскільки, рай тобі не світить, падре, передавай привіт моїм братам.

Алексіос чітким рухом перерізав горлянку пастора. Червоні бризки розлетілись в усі сторони по кімнаті.

Закривавленим лезом на поверхні столу демон намалював кілька кіл з символами всередині. По лінії найширшого з них виклав персні священика. У самому центрі він мальовничо вивів напис:

בכור

Камені на перснях охопило смарагдове сяйво. Напис в центрі кола спалахнув яскравим помаранчевим вогнем. Полум'я швидко поширилося по столу і тілу мертвого проповідника.

– Ухти, як ефектно, – сказав біс.

Він клацнув пальцями, і полум'я негайно згасло.

У дверному отворі з'явився силует людини.

– О, привітулі! – Вигукнув Алексіос. – Радий бачити тебе в своєму скромному помешканні, загадковий Бехор. Прошу, сідай. Почувай себе як удома.

Чоловік увійшов. Прислужник пекла схрестив ноги на столі.

– Чесно кажучи, я думав, що ти виглядаєш інакше. Не як звичайна людина. Трохи розчарований, але віддаю тобі належне, знайти тебе складно, Бехор. Не будемо тягнути Сатану за роги. Часу обмаль.

Демон вказав на обгорілий малюнок на поверхні столу.

– Виявляється, кров святого вбивці горить не гірше пального. Дуже зручно. Можна тачку заправляти. Чи не так, падре? - Він глянув на обгорілого святого отця, після чого знову повернувся до новоприбулого. - Знаєш, що це за закляття?

Чоловік кивнув.

– Тоді ти знаєш, що мені потрібно, - біс подивився прямо гостеві в очі.

– Знаю, – відповів той. Голос його був спокійним та врівноваженим.

– Ну що ж. Тоді розпочнімо.

Глава #1

Кількома днями раніше...

Як і будь яка столиця, Київ – місто контрастів. Шумні, перевантажені шляхи Харківського масиву чи проспект Перемоги переходять у тихі, затишні вулички Подолу, які так любив Даніель. Він прожив тут багато часу, і, здавалося, кращого місця не знайти.

За понад чотири століття Даніель попрацював достатньо, щоб дозволити собі побайдикували кілька десятків років. Чим він, власне, і займався.

Ранок, коли його відпочинку прийшов кінець, почався, як не дивно, з будильника.

– От халепа, проспала! – з ліжка зіскочила дівчина і почала енергійно збирати розкиданий по підлозі одяг, щоб вдягтися. Чорне довге волосся лиш злегка прикривало оголені груди. – Лиш би він ще не приїхав. Лиш би не приїхав...

Вона говорила так швидко, що її напівшепіт нагадував молитву.

– Як я могла поспати?

Даніель не міг пригадати її ім'я, хоча, не дуже й намагався.

Пронизливий звук будильника наполегливо випробовував терпіння.

– Та вимкни ти його вже! – гаркнув він.

– Ага, зараз.