Ціна

Тут на допомогу Мертелю знову прийшов Кортонь:

- А ви, пане магістраторе, подивіться на євреїв! Хіба вони захищалися, чи влаштовували замахи, чи вбивали есесівців? Ні ж! Всі були білі та пухнасті. І що це їм дало?

- Правильно! - погодився Клос. – Так їм допомогло, як мертвому припарка!

Малевич не визнав себе переможеним:

- Євреї – це зовсім інша справа. Фрици вбивають їх з расових причин, і ви все про це чудово знаєте!

- А нас вбивають зі спортивного інтересу, га? - спитав у нього Кортонь. – Адже нас також убивають без упину! Нас теж вважають унтерменшами, правда дещо кращими недолюдьми, тому євреям дали першість в дорозі до могили, а ми в цій черзі стоїмо на третьому місці, бо між нами та євреями є ще й цигани. Чи я не правий?

- Наскільки мені відомо, не лише фрици вважають євреїв найгіршою расою... - заявив Седляк, просвердлюючи Кортоня значним поглядом.

- Це камінчик у мій город, пане начальник?!

- А в чий же ще! Складно забути вашу ендекську пресу, всі ті статті, всі антисемітські малюнки ваших карикатуристів, всі ті…

- Вам, мабуть, складно забути те, що ви самі ж і вигадали! Націонал-демократія ніколи не користувалася шаленою расовою аргументацією, і ніколи…

- І Дмовський[12] ні слова не написав проти євреїв!

– Дмовський ніколи не пропагував винищення народу – націонал-демократи ніколи цього не робили! Ми боролися тільки з іудейською гегемонією в культурі та економіці країни, так що слідкуйте за словами!

- Ой-ой-ой, як я злякався! – пирхнув Седляк.

Станьчаку, який був неприємно вражений бійкою, знадобився якийсь час, щоб до нього повернулося бажання молоти язиком (а може, він навіть задрімав за цей час), нагадав сперечальникам:

- Будучи поляками, найохочіше ми зважали на слова того "рудого литовського єврея", що написав "Пана Тадеуша"[13], і того жидофіла[14], що став першим маршалом Польщі і одружився з єврейкою.

- Першим нашим маршалом був князь Понятовський, а зовсім не "Дідок" Пілсудський, - з апломбом ерудиту заявив Брусь, переломивши, нарешті, психічну блокаду, що була ефектом сутички з Мергелем.

- Князь Пепі[15] став маршалом Франції, дорогий колега, - повчив його доктор Хануш.

- Ну… але ж він був поляком…

- Це точно, - погодився з аптекарем Станьчак. – Поляком він був значно більшою мірою, ніж найбільший польський різьбяр, найбільший польський композитор, найбільший польський…

- Як найбільший польський блазень[16], справжній спадкоємець Заглоби, ви, пане професоре, напевно, сармат на двісті відсотків, тільки зараз не час на балаканину! - втрутився адвокат, мобілізований поглядом графа. – Давайте повернемося до теми, панове…

- А до якої теми? - спитав Клос. – Розмова йшла про арештантів, про євреїв, про циганів, про не забуту паном начальника преси ендеків…

- Я й сам пам'ятаю ту червону макулатуру, що, напевно, була улюбленим чтивом пана Седляка! - пробасив Мертель.

- Ліва преса не нападала на євреїв! – твердо заявив Седляк.

- Правильно, вона не нападала на своїх видавців, редакторів, клієнтів та читачів. Вона нападала на поляків та намагалася відучити польську молодь від патріотизму!

- Нісенітниця! Вона атакувала шовінізм та ксенофобію темних людей, пане Мертель! Вона пропагувала принципи суспільної справедливості, рівності, пролетарської гідності.

- Довго ви ще цитуватимете нам цю херню, всі ці пихаті фрази з блювотини Маркса з Енгельсом, пане начальник? - запитав Кортонь. – Тут вам не штабна рада більшовицького осередку…

Седляка охопило сказ. Він закричав:

- Та яким правом?!!...

- По праву, а не по ліву, таварішч!

Седляк подивився на всі боки, і пискнув, хоч і агресивно:

- Панове, я не комуніст!

- А я не гедоніст і не курець люльки, - задекларував Станьчак, пускаючи навколо голови клуби пахучого диму.

- Але ж я й справді не комуніст, панове! І ніколи комуністом не був!

- Так само, як товариші Троцький, Сталін і Ленін, - сказав Мертель. – Вони теж бачили комунізм глибоко в дупі, для них важлива була влада або "пєнєндзи", натомість у горлянках комунізму у них було повно, всілякої "суспільної справедливості", "спільної власності на засоби виробництва", "прав пролетаріату" та "придушення трудового народу".

- Панове, та відчепіться ви від пана начальника, - втрутився Станьчак. - Він і справді не комуніст.

- Тоді чому ж він роззявляє пащу наче червонодупий? – спитав Мертель.

- Тому що він марксист, тобто шанувальник культу Маркса. Божка він собі вибрав вельми пораненого розумово, але навіть великі боги стародавньої Греції були не без нестачі або не без гріха. Візьмемо, наприклад, Зевса.

- І що ви маєте проти Маркса, пане професоре? - запитав Седляк.

- Що я маю проти Маркса? Його поганий підхід до мене, ergo, до людини, пан начальник.

- Поганий підхід до людини? Ви що, з глузду з'їхали? Але ж марксистська концепція людини…