Ціна

- Це однобока концепція, убога, наче юшка з брукви, - перебив Седляка професор. - Вона зовсім позбавлена ​​уяви, міфології або, хоча б, трішки цілющого божевілля. Для Маркса людина - це нескладний "homo faber", робоча конячка, виробник без внутрішнього життя, ну, хіба що, силач, здатний скидати богів. Набагато точніше бачили людину Монтень, Шекспір ​​чи Паскаль, на думку яких, "homo sapiens" це "homo demens"[17], безумець і фокусник, істота різноманітна, що носить під черепом цілий космос снів, фантазій та мрій.

– І душу, – додав Гаврилко. – Душу, наповнену Богом, бо створену Богом.

- Швидше вже, переповнену Біблією, дорогий ви наш попик, - поправив його професор. – Біблією, дуже сильно наближеною до "Капіталу" та комуністичних теорій, і водночас – наскільки ж далекою від них, наскільки їм ворожою. Кинь людину в калюжу і проголошуй їй, щоб вона залишалася на тому місці, де помістило її Провидіння – і ти доведеш, що ти прихильник біблійного порядку, а не класової боротьби. Summa summarum: якщо ми подивимося…

- Не хочу образити, пане професоре, втім, я і не зміг би бути таким же уїдливим, як ви, - втрутився Хануш, - але я бажаю запитати: кого ви зневажаєте більше: Бога чи Маркса?

- То ви помітили, пане лікарю, наскільки вони схожі? Ці вражаючі бороди, немов сріблясті цоколі для пророчих фізіономій!... Відповім вам – Бога я не зневажаю і не ставлюся до нього легко, хоча до Нього в мене ставлення зовсім інше, ніж у всіх тих, що бігають у костел, розраховуючи на Нього за знайомством.

- Кажіть, що хочете, професоре, істинних вірян не образиш! – обурився Кортонь. – Ми не для того стаємо навколішки біля розп'яття.

- А заради чого ж? – здивувався Седляк. – Щоб отримати відпущення гріхів за вбивство президента Нарутовича[18], панове ендеки?

Кортонь зірвався з місця зі стиснутими кулаками, з жагою вбивства в очах, але цього разу не Кржижаноський чи Годлевський, а сам граф перервав сутичку громовим голосом феодала:

- Досить, панове! Досить уже цих скандалів, не хочу тут бачити жодних бійок! У тому числі, і партійних бійок на словах, оскільки ми зібралися тут зовсім з іншою метою. Нагадую, ми маємо визначити, хто буде викуплений із лап гестапо.

Але Мертель нагадав і про своє:

- Але ж у нас є і патріотичний обов'язок! Повторюю, Тригер та Островський мають бути викуплені заради… заради вищих ідей, загальнонаціональних, наважусь сказати: навіть заради державних інтересів. Думаю, що всі тут присутні, за винятком, може, пана поштмейстера, чудово це розуміють.

- Не все, пане Мертель, - сказав Малевич.

- Я теж не розумію, - додав Хануш.

- А якщо йдеться про пропозицію, - продовжував магістратор, - то думаю, що серед викуплених мають бути: директор Кужмич, бургомістр Венцель, ну і, поза всяким сумнівом, професор Стасінка.

- Панове, я підтримую ці кандидатури, – оголосив Седляк. – Кужмич – обов'язково!

- Тож… - побажав підбити підсумок диспуту Кржижановський.

- І ще обов'язково – пан суддя Івицький! – закричав аптекар.

Мертель не зміг впоратися з обуренням:

- Ну, ось вам! У нас є вже четверо: Кужмич, Венцель, Стасінка, Івицький, тобто – без Тригера та Островського! Чорт подери – для цих двох місце має бути! Люди, та ви хіба не розумієте, що...

- Панове, так можна сваритися кілька діб! - пригальмував Мертеля редактор Клос. – Давайте вирішимо проблему голосуванням, нехай вирішить більшість присутніх.

- Правильно! – крикнув начальник пошти.

- Справді, дуже розумна пропозиція, - приєднався ювелір.

- Я теж так вважаю, - погодився поліцейський.

- А чому більшість? - запитав директор кінотеатру.

Мертель повторив питання, ніби був луною Кортоня:

- А справді, чому, вибачте мені, більшість?

- А тому, що більшість більша за меншість, - пояснив йому Бартницький.

- Але це лише з погляду математики.

- Навіть і демократії, - поправив його Клос. – Будь-яка демократія ґрунтується на більшості.

- А охлократія – ні? - з глузливою усмішкою запитав професор.

- Я говорю про справжню демократію!

- Так? І що ж ви вважаєте справжньою демократією?

- Вільний вибір, професор, вільний вибір.

- Це який же?

- Такий, яким є невимушена демонстрація волі багатьох людей, які мислять ідентично. Тобто тих, хто голосує однаково.

Станьчак з розумінням похитав головою:

- Ясно! Якщо велика кількість віруючих в те саме, є аргументом, тоді дуже легко дійти висновку: всі повинні жерти лайно, адже мільйони мух помилятися не можуть!

- Вам знову жарти, пане професоре! - зітхнув Клос. – У вас справді щось серйозне проти демократії?

- Небагато, дорогий мій редактор. Лише те, що за демократії голоси людей освічених, людей розумних і чесних враховуються так само, як і голоси неписьменних, бандитів і повій. А оскільки в кожній державі завжди більше дурнів, розбійників та жінок легкої поведінки, ніж людей розумних та праведних – тоді слід визнати, що демократія не є безпомилковою, якщо дивитися на неї з боку виборчих скриньок.

Великий настінний годинник пробив чергову годину, заглушаючи наступне втручання адвоката Кржижановського: