tmp0

ЯРОСЛАВ — ЙОГО ХАРАКТЕР І СТАНОВИЩЕ, ВІДНОСИНИ ДО ІЗЯСЛАВА Й КАМПАНЇЯ 1154 Р., ПЕРЕМІНИ В ГАЛИЦЬКІЙ ПОЛЇТИЦЇ СУПРОТИ ВОЛИНИ; СПРАВА ІВАНА БЕРЛАДНИКА, ЙОГО ПОХІД НА ПОНИЗЄ Й КІНЕЦЬ; ВІДНОСИНИ ДО УГОРЩИНИ Й ВІЗАНТИЇ; РОДИННІ СПРАВИ ЯРОСЛАВА, ПОВСТАННЄ ГАЛИЦЬКИХ БОЯР, ДАЛЬШІ ВІДНОСИНИ ЯРОСЛАВА ДО СИНА; СМЕРТЬ ЯРОСЛАВА. ГАЛИЦЬКА УСОБИЦЯ, ЗНОСИНИ БОЯРСТВА З РОМАНОМ, УТЕЧА ВОЛОДИМИРА, ПЕРШЕ ЗАПАНОВАННЄ РОМАНА В ГАЛИЧУ, УГОРСЬКА ОКУПАЦІЯ, ПОХІД РОСТИСЛАВА БЕРЛАДНИЧИЧА, ПОВОРОТ ВОЛОДИМИРА; ЙОГО СМЕРТЬ; КІНЕЦЬ ДИНАСТИЇ.

Одинокий син Володимирка, Ярослав, дістав по батьку цїлу, неподїльну Галичину і по двох поколїннях, що прожили свій час серед трівоги й боротьби, поставив її на вершинї імпозантної зверхньої могутности.

Не бувши гіршим від батька полїтиком і державним мужем, Ярослав сильно відріжняв ся від нього характером своєї полїтики, цїлою своєю физіономією, імпонуючи сучасникам своєю спокійною силою й повагою так, як його „многлаголивий” батько імпонував викрутами своєї цинїчно-безоглядної полїтики. Було тут чимало впливу зверхнїх полїтичних обставин, що далеко вигіднїйше уложили ся для Галичини в третїй чертвертинї XII в., нїж коли небудь перед тим, так що не вимагали від її полїтиків такої трівоги за свою долю, не накликали до всяких полїтичних штук. Але було тут також може й ще більше впливу особистих прикмет нового князя. Київська лїтопись з нагоди смерти Ярослава характеризує його в таких словах: „Був він князь мудрий, бистрий в слові (рЂченъ языкомъ), богобійний, поважний по всїх землях і славний своїми полками. Коли була йому яка кривда, то не ходив він сам з військом, але посилав своїх воєвод. Він привів свою землю до прегарного стану (ростроилъ), роздавав богато милостинї, був ласкавий до бездомних, годував бідних, любив монаший чин і підпомагав його скільки лише міг; у всїм сповняв закон божий, сам пильнував церковних справ і в порядку тримав клирос” (епархіальні справи) ¹). І Слово о полку Ігоревім малює пишними фарбами його силу: „Галицький Осмомисле-Ярославе! високо ти сидиш на своїм золотокованім столї, підперши Угорські гори своїми зелїзними полками — заступивши королеви дорогу, зачинивши Дунаю ворота — рядячи суди до Дунаю! Гроза твоя по землях тече! Ти відчиняєш ворота київські; стріляєш з батьківського золотого стола салтанів по далеких землях!...”

Так поважне становище встиг здобути собі Ярослав дуже вже скоро по своїм першім виступі, бувши досить молодим, і се ми з усякою певностию мусимо покласти на заслугу його особистих здібностей.

Обнявши галицький престіл так несподївано, під прикрим вражіннєм батькової смерти, толкованої як божа кара, він у своїх перших кроках показує впливи пригніченого стану духа під сим прикрим вражіннєм, до котрого прилучила ся безпосередня перспектива нової близької війни на два фронти — з Ізяславом і Ґейзою. На вість про смерть батька він посилає завернути Ізяславового посла і, як бачили ми, висловляє перед ним в обережній, але рішучій формі осуд полїтики свого батька та обіцяє його кривди вирівняти. В словах повних покори він піддаєть ся під протекцію Ізяслава й просить його уважати своїм сином і помічником.

Але се був тільки моментальний упадок духа (простим викрутом я не важив ся-б його уважати). Покірні відносини до Ізяслава ввели-б Ярослава в конфлїкт з його тестем і давнїм батьківським союзником — Юриєм. З другого боку віддати назад Ізяславові городи показало ся мабуть в дїйсности тяжше, нїж Ярослав думав, і він своїх обіцянок не додержав. Натомість він, очевидно, постарав ся перетягнути на свій бік угорського короля. Подробиць, анї навіть виразних звісток про се не маємо, але то факт, що угорський король по всїх тих сьвятих приреченнях Ізяславу підчас останнього походу уже не поміг йому в його походї на Ярослава, і взагалї йогу союз з Ізяславом і його родиною кінчить ся, а в дипльоматичнім посередництві 1158 р. в справі Івана Берладника він манїфестуєть ся вже прихильником Ярослава.