„Післав Ізяслав до Володимира галицького з хрестними грамотами Петра Бориславича — бо він в Перемишлї з королевими мужами водив його до присяги, і переказав до нього: „Ти цїловав нам хрест, що вернеш усе, що взяв з Руської волости, але того не додержав. Я тобі того не поминаю, але от що: хочеш додержати хрестного цїловання і бути з нами в згодї, то верни мої городи, про які минї з королем цїлував хрест; як не хочеш вернути, то ти не додержав хрестного цїловання, маєш хрестні грамоти, а ми з королем поступимо з тобою як нам Бог дасть”. Володимир на се відповів: „скажи йому: брате! вистеріг ти час на мене і короля на мене підвів! але я щоб лише жив, то або головою наложу, або за себе пімщу ся”. Петро сказав йому на те: „княже! ти цїлував хрест брату свому Ізяславу і королеви, що все сповниш і будеш з ними в союзї, а тепер уже не додержуєш хрестного цїлування?” А Володимир на те: „от минї той маленький хрестик!” Петро сказав: „княже! хоч той хрестик і малий, але сила його велика на небі і на землї! адже король казав тобі, княже, про той хрест, що Бог на нїм простер волею свої руки, і потім з ласки своєї допровадив той хрест до св. Стефана; казав тобі також, що як би ти цїлувавши того всечестного хреста потім не додержав, то не будеш жити!” А Володимир спитав: ”чи то ти від королевого мужа наслухав ся про той честний хрест?” 28) і додав: „наговорили сьте, скільки хотїли, а тепер іди собі геть і вертай до свого князя”. Петро положив хрестні грамоти й пішов. І не дали Петрови нї „повозу” 29), нї корму, поїхав Петро на своїх конях.
„Як поїхав Петро з двору, пішов Володимир до біжницї 30), до св. Спаса, на вечірню. Ідучи переходами 31) до біжницї, побачив, як Петро їхав, і поглузував з нього, кажучи; „поїхав руський боярин, побравши всї волости” 32), і по тих словах пішов на хори 33). Відсьпівавши вечірню пішов Володимир з біжницї і як був на тім місцї, на тім самім ступени, де він поглузував з Петра, сказав: „ой, як би хто мене ударив в плече!” І не міг поступити з того місця анї трошки, і хотїв падати. Тут підхопили його під руки, занесли до „горнички” 34), вложили в теплу воду; одні казали, що то йому „дна” 35) підступила, иньші инакше говорили, і богато ріжних здогадів робили. Стало вже добре пізно, і Володимир почав сильно знемогати ся, а як був час лягати 36), преставив ся Володимир галицький князь.
„Петро ж, виїхавши з Галича, як зайшов вечір, пристав у Болшові. І коло перших півнїв 37) пригнав дїтський з Галича до Петра і сказав: „князь каже тобі: „не їдь нїкуди, аж пришлю по тебе”. Петро ж не знав про смерть князя, і той дїтський йому не сказав, отже Петро дуже тим засмутив ся, що мусить знову в город їхати — думав, що прийдеть ся йому прийняти муку гірше від першої; і журив ся Петро. І ще було перед обідом, пригнали з города по Петра і сказали: „їдь но, князь тебе кличе”. Петро поїхав в город, приїхав на княжий двір, і тут вийшли йому на зустріч з сїней княжі слуги, всї в чорних плащах 38). Побачивши се, Петро здивував ся, що воно таке. Вийшовши на сїнї, побачив Ярослава, що сидїв на батьковім місцї в чорнім плащі і в чорній шапцї; так само і всї бояре його. Поставили Петрови стілець, і він сїв. Ярослав, подививши ся на Петра, розплакав ся. Петро сидїв, ще нїчого не знаючи, й почав питати ся: „що стало ся?” І сказали йому: „Бог сеї ночи князя взяв”. Петро сказав: „та я ж сеї ночи поїхав, і він був зовсїм здоров!” „Вони відповіли: „щось його вдарило в плече, і з того почав знемогати ся, і так його Бог узяв”. Петро на те: „воля Божа! всїм нам там-бути!” Ярослав же рік Петрови: „Ми за тим тебе покликали: от Бог вчинив свою волю, як йому видїло ся; ти ж їдь до мого батька Ізяслава, поклони ся йому від мене і скажи: „Бог узяв менї батька, отже будь ти минї за батька. Ти сам знаєш, що було між ним і моїм батьком: Бог дав на то свій суд, узявши мого батька, а мене полишивши. Його полк і дружина у мене; оден тідьки спис лишив ся коло його гроба, але й він в моїх руках; отже, батьку, кланяю ся тобі, прийми мене як свого сина Мстислава: нехай твій Мстислав їздить при твоїм стремени з одного боку, а я з другого їзжу при твоїм стремени з усїма своїми полками”. І так відправили Петра 39).
Сей епізод (записаний очевидно зі слів того Ізяславого посла), хоч може й підмальований, дуже добре характеризує нам галицького князя, котрому в історії сеї землї належить ся визначне місце. Оборотний і вирахований, безоглядний і цинїчний, Володимирко зручно йшов до могутности й сили, помагаючи собі лисячим хвостом там, де не міг узяти вовчим зубом, і привів Галичину до важного значіння в руській полїтичній системі, і навіть не тільки в нїй. Він то збудував силу й славу Галичини, котру потім з такою повагою заступав його син Ярослав, збераючи овочі батькової працї й оборотности.
Примітки