tmp0

¹) Одиноке джерело про подїл Галичини по смерти Ростиславичів і про її житє між 1124 і 1140 р. — Длуґош (І с. 533 і 536), що тут мабуть використав якесь руське, затрачене джерело (див. про се в прим. 10). Звістки його про Галичину з 1124-8 рр. не будять нїяких підозрінь і загально прийняті в науцї. Але й він говорить тільки про волости Володаревичів: Ростислав дістав Перемишль, Володар Звенигород; очевидно,Ростислав був старший. Васильковичів він згадує тільки принагідно під 1128 р. — Gregorii et Iwanii Waszilkowicz; з порядку імен можна б виводити, що той Gregorius був старший. В Київській лїтописи під 1140 p. згадують ся з галицьких князїв Іван Василькович і Володимирко Володаревич (Іпат. с. 218): братів їх, мабуть, тодї не було вже на сьвітї. Низше довідуємо ся з неї (с. 221), що Іван княжив у Галичу. Очевидно, другою волостию був Теребовль, і коли Іван був молодший, то до смерти Юрия він мусїв сидїти тут.

²) Длуґош І с. 533-4, про сю звістку див. в прим. 10, а ще вернемо ся до неї пізнїйше; тут запримітимо тільки, що такі подробицї Длуґошевого оповідання як се, що „князї боячи ся самі йти”, висилають військо на Польщу, а те „перейняте страхом, ледви діткнувшись польських границь” вертаєть ся, — то вже flosculi Dlugossiani.

³) Длуґош І с. 536-7; про сю звістку див в прим. 10.

⁴) В звістцї Київської лїтописи під 1140 р. читаємо: Всеволод посла... „Ивана Васильковича и Володаревича изъ Галичя Володимирка”, низше, під 1141 р.: „Cero же лЂта преставися у Галичи Васильковичь Иванъ, и прия волость его Володимирко Володаревичь: сЂде во обою волостью княжа въ Галичи”, Отже є незгода в словах лїтописи: раз чуємо, що 1140 р. був у Галичи Володимирко, другий — що був там Іван, а Володимирко прийшов тільки 1141 р. сюди. В виборі не можна вагатись: звістка 1141 р. говорить про се далеко докладнїйше й сьвідомійше, і супроти того слова під 1140 р. „изъ Галичя” найлекше буде пояснити як дописку якогось читача: або хибну, або тільки вставлену при переписуванню на невідповіднім місцї. Правдоподібно, в ориґінальнім тексті читало ся просто: Ивана Васильковича и Володаревича Володимерка, без означення їх волостей, як і при иньших князях сього оповідання нема означення їх волостей.

Що Володимирко сидїв тодї в Перемишлї, лїтописи виразно не кажуть, але комбінуючи всї звістки, инакше не можна собі представити роскладу галицьких волостей. Сама по собі також дуже була б неправдоподібною гадка, що Іван дістав Звенигород тільки пізнїйше, а не зараз по смерти свого батька.

⁵) Про неї зараз низше.

⁶) Іпат. с. 226.

⁷) Про Берладників див. низше, в гл. VIII.

⁸) Див. про се низше і в гл. VIII.

⁹) Іпат. с. 341, 346, про се ще мова низше.

¹⁰) 1 Новг. с. 138.

¹¹) Грамота ся була опублїкована Богданом Петричейку Хиждеу (Hãsdeû), з копії зробленої десь кодо р. 1850 перший раз в 1860 p. в яській часописи Instructiunea publica, і друге в 1869 р. в часописи Trajanû, і потім і ориґінал той, і копія нїби згинули, і навіть не маємо нїяких близших звісток про той ориґінал. В обох виданнях є певні відміни в трансскрипції. В виданню 1869 р. вона читаєть ся так (в скобках доповнені слова, яких бракує): У імЂ отца і сына (і святаго духа аминь). Азъ Іванко Ростіславовічь от стола галічского, кнЂзь берладсьскы свЂдчую купцемъ (меси)бриськьмъ, да не платЂтъ мыть у градЂ нашемь (у Ма)-ломъ у Галічі на ізкладь, раз†у Берладі і у Текучомъ и (у г)радохъ нашіхъ а на ісъвозъ розьнымъ товаромъ тутошнымъ і угръсьскымъ і руськымъ і чес(ькымъ). а то да платЂть ніколіжь, раз†у Маломъ у Галічі. А кажіть воєвода. А на том обЂть. (Въ лЂто) от рожьства Христова тісЂщу і сть і трдсть і четіре лЂтъ мЂсяца маЂ к. днь. Ріжні анахронїзми і підозрілі прояви в мові і в змісті грамоти дала повід ученим новійшими часами уважати її за фальсіфікат, вигадку „якогось румунського патріота''. Див. реферати Соболєвского: Грамота князя Іванка Берладника 1134 г. (Труды VIII археол.-съЂзда т. II) і Богдана Diploma Barladéna din 1134 si principalulû Bãrladulué, Букурешт, 1889 (резюме в тахже Трудах т. IV). Одначе й на самім з'їздї критика скептиків викликала певну опозицю (див. тамже т. IV с. 103). Недавно вийшла статя проф. Дашкевича: Грамота кн. Ивана Ростиславича Берладника 1134 г. (в Сборнику статей посвящ. Влад.-Буданову, 1904), присьвячена оборонї автентичности грамоти, властиво — ослабленню критичних заміток скептиків.