tmp0

Се народнїй переказ, що заховав ся до тепер, в зміненій формі, в оповіданню про сильного Микиту Кожемяку. Лїтописець оповідає, що Печенїги, напали на Переяславщину, але Володимир перестрів їх на бродї через р. Трубеж, де тепер стоїть Переяслав. Так стояли вони на двох берегах річки, й нїхто не важив ся перший пустити ся через річку. Вкінцї „князь печенїзький” запропонував Володимиру зробити поєдинок: „пусти ти свого чоловіка, а я свого, нехай борять ся: коли твій чоловік ударить моїм, не будемо три роки нападати на вас, коли наш чоловік ударить вашим, будемо три роки воювати” (грабити). Володимир прочувши про се, післав по табору „бирича”, викликаючи такого, що схотїв би бороти ся з Печенїгом, але не знайшло ся нїкого, й Володимир дуже затужив. Аж нарештї прийшов старий чоловік і оповів князю: „княже, я маю дома меньшого сина: сам я з чотирма синами вийшов (у похід), а він дома; ним від малечку не ударив (не поборов) нїхто; раз я сварив на нього, а він мняв шкіру, і розгнївав ся на мене й роздер шкіру руками: Володимир зараз післав по того меньшого сина, і той прийшов, але перше просив випробувати, чи може стати до поєдинку з Печенїжином: казав привести великого, сильного вола й роздражнити. Припекли вола горячим зелїзом і пустили, а хлопець ухопив вола за бік і видер йому мясо зі шкірою, кілько рука вхопила. І сказав Володимир: „можеш бороти ся з Печенїжином”. Другого дня прийшли знову Печенїги на брід і почали кликати: „чи ще не маєте чоловіка? а наш тут!” Володимир ще в ночи казав хлопцеви взяти на себе зброю, і вийшов він на Печенїжина. Той був великий дуже і страшний, і як вийшов против нього Володимирів чоловік, Печенїжин розсьміяв ся, бо той був середнїй тїлом. Розмірили місце між обома військами і пустили їх. Вхопили ся міцно, і удусив хлопець Печенїжина рукою до смерти, — вдарив ним о землю, і скрикнула з радости Русь, а Печенїги втїкли. Утїшений Володимир зробив того хлопця і його „великими мужами”, а на тім броду поставив „город” і назвав його на памятку Переяславом, „зане перея славу отрокъ тъ”. Се оповіданнє треба, мабуть, розуміти як памятку, що Володимир на ново укріпив Переяслав, відновив тут замок („город”), в звязку з тою системою замків по Трубежу, Сулї і т. и., а саме об'ясненнє назви тою побідою хлопця — очевидно тільки етимольоґічний міт; наросток ль (Переяславль) вказує, що імя виведене від імени особи (як Преслав або Проделав, Предслава) ¹).

Не згадано в лїтописях — коли, але можна сказати напевно, що за тогож Володимира Переяслав здобув важне церковне значіннє: в нїм засновано катедру, але не просто епископську, а митрополїтальну, як і в Київі. Причину такого відзначення для Переяслава досить трудно зрозуміти, але сам факт не підлягає сумнїву ²). В останнє митрополитом зветь ся переяславський еп. Єфрем, з кінця XI в., славний між місцевими епископами. Пізнїйше сей титул митрополита виходить зовсїм з уживання. Окрім титула переяславська катедра мала важне значіннє й тим, що до неї належала також Смоленська земля, доки не утворено для неї осібної катедри, за Ростислава Мстиславича.

Про саме місто не богато знаємо. Воно лежало в вилах між Трубежом і Альтою й мало міцну позицію: від полудня й полудневого сходу — від степу його боронили дві лїнїї валів і ровів — перша милю від міста, друга півтори милї від першої. Сї вали звістні нам від XI в., а можуть бути й значно старші ³). Як я згадував вище, маємо між сими валами слїди осель осаджених для оборони міста „переяславських Торків”.

Город мав камяні стїни, збудовані при кінцї XI в. згаданим уже переяславським митрополитом Єфремом, що взагалї займає виїмкове місце серед иньших епископів своїм будівництвом. В мурах було три брами — ворота Княжі, Епископлї, Кузнечі (Ковальські). Епископська брама, мабуть, мала своє імя від сьогож Єфрема, бо знаємо, що він поставив на воротах, мабуть сих таки, церкву св. Федора ⁴). Він же докінчив будову церкви св. Михаіла, правдоподібно, названу по імени кн. Всеволода-Михайла і ним розпочату, і при нїй „велику пристрою” ⁵); поставив церкву св. Андрія, вибудовав „строеньє бальноє камено” — публичню лазню, на взір Царгорода, де сей Єфрем довший час жив, і де такі публичні лазнї були звичайною приналежністю церкви ⁶), і взагалї „украси городъ Переяславльський здании церковными и прочими здании”.