tmp0

⁵) В Лавр. (с. 202): „докончавъ церковь святаго Михаила”; в Іпат. (с. 146): „иже ю єсть создалъ велику сущю, и пристрою в ней велику створи, и украсивъ ю всякою красотою, церковьньми съсуды”.

⁶) Див. про се у Ґолубінского Ист. рус. ц. I с. 566. Се „баньноє строениє” на початку XIX в. досить інгриґувало тодїшнїх дослїдників давньої Руси и викликало маленьку лїтературу.

⁷) Іпат. с. 266, 268, Лавр. с. 395.

⁸) І с. 69.

⁹) Про дрібні нахідки старини коло неї у Стороженка 1. с. с. 60.

¹⁰) Іпат. с. 179, про останки церкви — реферат Лашкарьова в К. Старинї 1889, І, передрукований в його Очерках: „Останки древняго храма въ г. Переясла—. Малі розміри сих фундаментів — 10 X 7,5 метрів не позволяють анї гадати, аби се могли бути останки „великої” церкви св. Михаїла, — як то робить д. Ляскоронский ор. с.2 с. 130, хибно при тім покликуючись на Лашкарьова.

¹¹) Іпат. с. 233.

¹²) Іпат. с. 306.

¹³) Іпат. с. 267, 265.

¹⁴) Іпат. с. 161, про нього див. у Максимовича II с. 354.

¹⁵) Іпат. с. 433-4.

¹⁶) Іпат. с. 131.

¹⁷) Іпат. с. 205, Лавр. с. 280.

¹⁸) Н. Стороженка Къ исторіи м. Борисполя — К. Старина 1897, III с. 514, потім в збірнику: Очерки Переяславской старины (тут автор залишив свій хибний здогад, чи згаданий в актї 1629 р. „дворець” був останком Мономахового двора, против котрого я застеріг ся в першім виданню сеї книги, бо під сим „двірцем” треба розуміти фільварок, поставлений на сих грунтах Жолкєвским).

¹⁹) В згаданій статї Стороженка — Очерки с. 28-9.

²⁰) Лавр. с. 318.

²¹) Оповідаючи про се, Лавр. (326) каже тільки про „Летьскую божницю святою мученику'', Іпат. 328 — Лтьскую божницю и святою мученика Бориса и ГлЂба, а кодекси Хлєбн. і Поґод, мають іще по тому: „храм”, так що тут церква Бориса і Глїба відріжняєть ся від „Летської біжницї”; але правдоподібно, що се пізнїйша дописка з огляду на те и, що влїзло сюди. Нїкон. (І. 201) амплїфікує се далї, й тут з'являють ся уже: „и монастырь Рожество пречистыя Богородици и монастырь святыхъ мученикъ Бориса и ГлЂба, и монастырь святаго Савы, и Летскую божницу”. Амплїфікації сї дуже підозрілі, тим більше, що всїх тих монастирів ми нїде більш не стрічаємо.

²²) Іпат. с. 308.

²³) Лавр. с. 391.

²⁴) Остерський городок згадуєть ся вперше під таким іменем 1141 р.: „поима Всеволодъ городы ГюргевЂ, кони і т. и. (Іпат. с. 221), і слїдом (1142 р.) між тими городами, що ними Всеволод Ольгович надїляв своїх свояків, бачимо „Городечь Гюрговъ” (Іпат. с. 223 — се одно місто, а не два, як читав редактор Іпат. л., бо тодї кождий свояк дістав по два городи, і Юрий одержав сей городок і Рогачів). Оповіданнє ж про подїї 1150-2 р. (Іпат. с. 276-7, 306 і 308) не полишає нїякого сумнїву, що сей Юрїв Городок чи Городець — то Городок чи Городець Остерський (Вострьский або Острьский — Іпат. с. 279 і 289). Нарештї Лавр. під 1195 р. просто зве його отчиною Всеволода Юриєвича (с. 391). Се теперішнїй Остер чи властиво с. Старогородка під Остром, на противнім (переяславськім) боцї Остра і його треба відріжняти від Городка під Київом (Городка Песочного — див.вище с. 261).

²⁵) 9х8,4 м.

²⁶) Про її останки — статя Константиновича в К. Старинї 1896. XI.

²⁷) Іпат. с. 436, Слово о полку Іг. IX. Інтересні подробицї про будову міських стїн, даних лїтописцем при оповіданню про оборону Римова, навів я в т. І с. 322.

²⁸) Никон. І с. 152.

²⁹) Ак. Шахматов, дошукуючи ся слїдів місцевих лїтописей, старав ся довести й істнованнє переяславської лїтописної збірки, доведеної до поч. XIII в. (ИзслЂдованія о Радзивильской или Кенигсбергской лЂтописи, 1902, с. 75 і далї).

³⁰) I с. 64.

³¹) I с. 178.

³²) Пригадаймо, що як раз родина Юрия була популярною династиєю в Переяславщинї, і в боротьбі Ізяслава з нею Переяславцї стояли по її сторонї.

VI. Волинь і Побуже

ПИТАННЄ ПРО ЕТНОҐРАФІЧНИЙ ПІДКЛАД; НАЙДАВНЇЙШІ ЗВІСТКИ ПРО ПОЛЇТИЧНЕ ЖИТЄ; ДАВНЇ ПОЛЇТИЧНІ ЦЕНТРИ. СПОЛУЧЕННЄ ЗАХІДНО-РУСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ЗА ВОЛОДИМИРА ВЕЛ.; ЇХ ДОЛЯ В XI В.; ВІДОКРЕМЛЕННЯ ГАЛИЧИНИ І ВОЛИНСЬКА ВІЙНА 1097-1100 Р.; ВОЛИНЬ В XII В.; ПОДЇЛ ВОЛИНИ НА ВОЛОСТИ І ДАЛЬШІ ПЕРЕМІНИ В НЇМ.

Західня частина української території справедливо може нарікати на кривду від нашої старої археоґрафії. Волинею й Галичиною наші лїтописи, взагалї наші джерела XI-XII в. дуже мало інтересують ся й дають про них дуже мало звісток аж до останньої чверти XII в., коли галицькі та волинські подїї стали інтересувати ширші полїтичні круги східньої України. Тому й наші відомости про сї землї, про їх житє й обставини для X-XII в. далеко біднїйші нїж про землї поднїпрянські, де концентрували ся полїтичні інтереси київських кругів XI-XII в. Про Угорську-ж Русь наші памятки мовчать зовсїм, і тільки з угорських джерел дещо, небогато можемо ми про неї довідати ся.