tmp0

Син Мономаха Ярополк уславив ся також війнами з Половцями, хоч тодї вже вони були приборкані попередньою боротьбою. На ново розвивають ся половецькі напади в останнїй чверти XII в. і тодї здобуває собі славу на сїм полї Володимир Глїбович. На жаль, ми досить мало маємо відомостей про Переяславщину з сих часів: вона мала тодї зовсїм другорядне полїтичне значіннє і все більше виходила за обрій української полїтики. Але тих кілька подробиць, які дають нам наші джерела, вистають для характеристики сього князя й його ролї в сїй новій половецькій бурі. Бачимо, що „руські князї” уважають його спеціалїстом в половецькій війнї, висилають його з передовим полком, і Володимир дуже пильнує сеї своєї прероґативи ³⁹). Він бере участь у всїх колективних руських походах на Половцїв; Половцї мають особливий респект перед ним, а на Руси має він славу великого лицаря: „бо він був муж добрий, відважний і сильний в бою, і на всяке добре дїло готовий”. Особливож популярний він у своїй землї, бо се князь-дружинник, князь воєвничий, а його печаливість для своєї землї підчеркнуло Слово о полку Ігоревім коротенькою апострофою:

в Римах крик під шаблями половецькими,

а Володимир у ранах — туга та жаль Глїбовому сину ⁴⁰).

Як бачимо, цїла Переяславщина була властиво тільки пограничною маркою, оборонною границею руської кольонїзації з степом. Ся її роля була причиною, що до неї в наших джерелах було в перше приложене славне пізнїйше імя „України”. Оповідаючи про смерть Володимира Глїбовича, київська лїтопись каже, що по нїм „плакали всї Переяславцї”, та піднісши його чесноти, додає, що за ним дуже жалувала Україна: „о немже Украина много постона” ⁴¹). Почавши від сеї апострофи ми кілька разів стрічаємо в київській і галицькій лїтописи се слово в значінню погранича ⁴²), але історичними обставинами воно льокалїзувало ся на тім же пограничу, де ми його стрічаємо перше. В наведенім текстї воно значить, очевидно, Переяславщину, або цїлу або її полудневе пограниче; скорше перше — воно тодї дає парафразовану, стилїстичну паралєлю до згаданого перед тим плачу Переяславцїв. В сїй ролї погранича з степом, воєнної марки Переяславщина й сусїдня полуднева Київщина зістали ся й на далї чотири-пять столїть, і се було причиною льокалїзації сеї назви в сих землях. А знов ті історичні обставини, що се пограниче зробили огнищем пізнїйшого українського руху, осередком, де сконцентрувало ся все, чим жила Україна-Русь XVII-XVIII в. і першої половини XIX в., були причиною, що імя України пізнїйше стало другим іменем властивої, полудневої Руси. A potiori fit denominatio — і та надднїпрянська Україна від тих часів дїйсно все переважала — часами матеріально, часами морально в загальній еволюції українсько-руських земель і їх житя.

Примітки

¹) Спеціальну лїтературу Переяславщини див. в прим. 6.

²) Іпат. с. 253 (1147).

³) Іпат. с. 225.

⁴) „Гюрги намъ князь и свой, того было намъ искати к далече” Іпат. с. 267,

⁵) Див. вище с. 160-1.

⁶) Іпат. с. 379.

⁷) Іпат. с. 384.

⁸) Іпат. с. 439.

⁹) В 70-их рр. бачимо його в В. Новгородї, потім він зникає і аж під 1199 р. читаємо про смерть його в Пореяславі — Лавр. 394. Правда, Татїщев каже, що перед тим Всеводод випросив Переяслав від Рюрика (!) і посадив тут сина Константина, аж потім сїв там сей Ярослав і слїдом умер, але ся звістка, прийнята автором новійшої моноґрафії про Переяславську землю д. Ляскоронським — с. 434, правдоподібно викомбінована з звістки про похід Всеволода на Половцїв і не має значіння.

¹⁰) Лавр. с. 395.

¹¹) Лавр. під 1213 р.

¹²) Лавр. с. 406-7.

¹³) Див. вище с. 235.

¹⁴) Лавр. 416, 427, 429.

¹⁵) Іпат. 250, див. вище с. 236; але Вир тодї не хотїв піддати ся Юрию.

¹⁶) На мапі Переяславщини в недавнїй моноґрафії д. Ляскоронского (1 вид.) також і Вир, чи недоглядом, чи сьвідомо, зачислено до Переяславщини; на се нема нїякого поводу: Вир належав до Чернигівщини, як і все Посемє — див. Іпат. с. 346, 348.

¹⁷) Іпат. 143, Лавр. 239-241. Городища по Удам і Донцю вичислені в московській Книзї большого чертежа, що сягає XVI в. — вид. Опаского с. 31-33. З лїтератури крім загальнїйших праць про степ і передстепові краї ще Данилевичъ Донецкое и Хорошевское городища, Харків 1902, Донецкое городище и г. Донецъ — Археологическая лЂтопись Ю. Рос. 1904.

¹⁸) Іпат. с. 161.

¹⁹) Лавр. с. 240 (належить до р. 1094-6).

²⁰) Іпат.с. 183 і 191.

²¹) Іпат. 387 (під 1174 р.).

²²) Іпат. с. 480,

²³) Розд. X.

²⁴) Іпат. с. 105.

²⁵) Іпат. с. 203, Лавр. с. 276.

²⁶) Заратиша ся Торки переяславстии на Русь — Іпат. с. 143.

²⁷) Іпат. с. 184.

²⁸) Іпат. під роками.

²⁹) Іпат. с. 205.

³⁰) Іпат. с. 277.

³¹) Лавр. с. 280.

³²) Недавно не без правдоподобности арґументував А. Стороженко за Баришівкою на Трубежі (Очерки с. 48), але крім подобности імени годї за сим щось сказати.

³³) Іпат. с. 264.

³⁴) Филаретъ Описаніе Харьков. епархіи І с. 295-6.