tmp0

Так по погромі орди Торків частину їх осаджено і в Переяславщинї, де вони згадують ся 1080 р. ²⁶). Потім нові партії Торків і Печенїгів приведено з походів 1103 р. („заяша ПеченЂги и Торъки с вежами”) ²⁷), а правдоподібно — й 1111 р. з власної охоти прийшли ватаги їх по невдалім повстанню на Половцїв в 1116 р. На другий рік маємо звістку про прихід Біловежцїв ²⁸). Правда, сї турецькі кольонїсти давали чимало й клопотів — от як те повстаннє їх 1080 р., потім під 1121 р. маємо записку, що Мономах „прогнав Берендичів із Руси, а Торки й Печенїги самі втїкли” ²⁹) — очевидно було знову якесь повстаннє. Але з другого боку, вони постачали і добрих вояків, і будь що будь — служили до зміцнення й забезпечення границї як кольонїсти, призвичаєні до небезпечного, неспокійного житя. З рештою відомости наші про їх кольонїзацію в Переяславщинї дуже бідні. Назва села Каратулїв (Вел. і М. Каратулї) під Переяславом, між двома лїнїями тутешнїх оборонних валів, показують, що тут були також осаджені Чорні Клобуки (Каратулї теж що Каракалпаки, чорні шапки, в староруськім перекладї Чорні Клобуки). З подїй 1150 р. довідуємо ся, що десь на Днїпровім побережу Переяславщини сидїли Турпії ³⁰), правдоподібно — також турецьке колїно, як і Коуї, Берендичі і т. и. В одній лїтописній звістці бачимо осади переяславських Торків коло Баруча й Бронькняжа ³¹), але місця сих городків невідомі напевно ³²). На верхівю Остра бачимо Білу Вежу — засновану правдоподібно згаданими в лїтописи виходнями з донської Білої Вежі, але сї виходнї, правдоподібно не були Турки, а Словяне. Здаєть ся, що десь в тій же околицї була друга кольонїя того ж імени (БЂлая вежа старая) ³³). В сусїдстві Донця бачимо величезне Хозарське городище, що вказує на иньшу подібну кольонїю ³⁴), і т. и.

Можна здогадувати ся, що в будованню пограничних замків переяславські князї також бачили оден з способів оборони. Знаємо се про Володимира, що він будував таку оборонну лїнїю по Сулї, а з усякою правдоподібністю мусимо такі заходи припускати й для пізнїйших часів, хоч би по анальоґії з Київською землею. Дїйсно, почавши від XVI-XVIII в. відомі нам численні городища, що тодї стояли порожні, значить, були останками міст і замків давнїйших. Вони стоять по р. Ворсклї, Пслу, Сулї, Удаю, Удам, Донцю і закривають Переяславщину від полудня й полудневого сходу, та дїйсно в части можуть бути останками оборонних лїнїй XI-XII в. ³⁵). Звістні нам тут і вали — подвійний вал коло Переяслава, довгий вал на правім березї Сули, від Лубен до Днїпра, другий подібний на кількадесять кільометрів довгий вал над Днїпром, більше меньше від устя Тясмина (на правім боцї) через Сулу майже до р. Золотоноші, поменьші останки валів над р. Ромном, і т. и. ³⁶).

З другого боку переяславські князї заходили ся коло самих Половцїв, то задобрюючи їх, то боронячи ся, то пробуючи застрашити їх аґресивною війною. Між переяславськими князями знаходимо найбільших спеціалїстів у половецьких справах, як Мономах, Ярополк, Володимир Глїбович. Мономах, бувши переяславським князем, дав інїціативу й провід у найбільшій аґресивній війнї з Турками, яку знає давня Русь. Очевидно, він при тім мусїв головно виходити з спеціальних інтересів своєї волости.

Скільки приходилось в подібних обставинах клопотати ся з Половцями Мономаху й иньшим переяславським князям дав він зрозуміти своєю автобіоґрафією. „Усїх угод (тут розуміють ся й дипльоматичні з'їзди з Половцями) з половецькими князями, каже він, уложив я девятнадцять, за часів батька і по нїм ³⁷) і передавав богато худоби та своїх портів (одїжи й тканини); з неволї пустив визначнїйших половецьких князїв ось скільки: двох братів Шаруванїв, з рода Багубарса три, Овчини чотири, а всїх иньших важнїйших князїв сто; а що Біг дав живими в мої руки Коксуся з сином, Аклана Бурчевича, таревського князя Азгулуя, й молодих князїв пятнадцять, то їх я привів живими, постинав і покидав у річку Славлїй; тодї їх побито зо двіста лїпших невільників...” ³⁸).