tmp0

Так відомо вже нам, що коли Ізяслав в останнє подолїв Юрия, він прогнав і його сина Глїба з Переяслава та посадив свого сина Мстислава, що просидїв тут коло трох років. По сїй перерві Глїб вернув ся назад до Переяслава й просидїв тут до 1169 р., коли його вислав брат Андрій до Київа. В Переяславі Глїб на своє місце посадив тодї малого ще свого сина Володимира (було йому тільки дванадцять лїт ⁶), і той зістав ся тут до своєї смерти (1187). Таке довге правлїннє батька й сина, серед завірюх української полїтики, особливо правлїннє того малого Володимира, котрого батько слїдом умер в Київі і не міг бути помічним сину, ми мусимо головно толкувати привязаннєм самої землї до сеї княжої родини. Дїйсно, про Глїба зістала ся в лїтописи добра память ⁷), а про Володимира, з поводу його передчасної смерти, лїтопись ⁸) пише: „плакали по нїм усї Переяславцї, бо він любив дружину, а золота не збирав, майна не жалував, але роздавав дружинї; був з нього князь добрий, сильний в битвах, визначав ся великою мужністю, і за ним Україна дуже жалувала (много постона)”.

По смерти Володимира є перерва в наших відомостях про Переяслав. Аж у 1190-х рр. бачимо тут суздальського княжича Ярослава Мстиславича, Володимирового стриєчного брата; можливо, що він сїв тут безпосередно по Володимирі ⁹). Є ще й друга можливість, або навіть і правдоподібність — що він з'явив ся у Переяславі з інїціативи самих Переяславцїв, бо належав до противників шефа суздальської династиї — Всеволода, і з його руки ледво чи би дістав Переяслав, — хиба якось перепросив ся. В кождім разї одначе Переяслав за житя Ярослава стояв у повній залежности від Всеволода, як видко з звісток 1197-1198 рр. Всеволод іменує сюди епископа, а на другий рік з сином Константином ходив походом на Половцїв на Дін. Похід сей міг бути зроблений тільки в інтересї Переяславщини, значить Всеволод уважав її як би за свою волость.

Дїйсно, по смерти Ярослава Переяславцї звернули ся по князя до Всеволода. Їх посли прибули до Всеволода в Переяслав північний (Залїський), де він тодї перебував, і Всеволод дав їм князем свого сина Ярослава. „Переяславцї ж узявши свого князя Ярослава від св. Спаса (правдоподібно, в церкві св. Спаса відбула ся якась церемонїя благословення Ярослава на князївство, чи що), пішли з великою радістю, хвалячи Бога і св. Богородицю й св. Михаіла (патрона переяславського), що дав їм князя, якого собі бажали”, як оповідає про се своїм урядовим стилем Суздальська лїтопись ¹⁰). Скільки дїйсно було в тім щирого бажання Переяславцїв, трудно сказати, але з огляду, що таким чином Переяславщина запевняла собі поміч найсильнїйшої тодї династиї, з другого боку сим способом забезпечала на далї свою полїтичну окремішність, — нема нїчого неможливого в тім, що така комбінація їм досить подобала ся, і підозрівати щирість їх посольства до Всеволода не маємо особливої причини.

Почавши від сього часу і аж до упадку Переяславського князївства — підчас татарської руїни, ним все розпоряджають ся суздальські князї, і Суздальська лїтопись по просту зве Переяславщину „отчиною” суздальських князїв ¹¹). Правда, від часу до часу, в залежности від полїтичних завірушень на Українї, бували в сїй залежности Переяслава від суздальських князїв певні перерви. Так 1207 р. вигнав з Переяслава того Ярослава Всеволодовича Всеволод чернигівський, причепивши ся до його кандидатури на галицький стіл, і посадив тут свого сина, а сього знов вигнав Рюрик і посадив тут свого сина Володимира ¹²). Але се тривало не довго, і Переяслав скоро вернув ся знову до суздальської династиї: 1212 р. туди післав тодїшнїй шеф сеї династиї Юрий Всеволодович свого брата Володимира. Володимира сього одначе взяли в неволю Половцї, напавши на Переяславщину й побивши в битві. Здаєть ся, що по тім нещастю Переяслав знову висовгнув ся з рук Суздальської династиї; вище я висловив здогад, що сей опорожнений стіл могли дістати Ольговичі, в потіху за страчену Київщину ¹³). Але потім він вертає назад в розпорядженнє суздальських князїв: 1227 р. кн. Юрий посилає сюди свого братанича Всеволода Константиновича, потім брата Сьвятослава (1228) ¹⁴). Завдяки тільки сїй залежности Переяслава від суздальських князїв і знаємо де що про нього в XIII в. — сї убогі відомости заховала для нас Суздальська лїтопись, тим часом як Галицько-волинська лїтопись мовчить про нього зовсїм. В сїм фактї відбило ся виїмкове полїтичне становище Переяслава поміж українськими землями: з них він оден виріжнив ся з їх полїтичної родини і щоб забезпечити ся від двох українських династий — Мстиславичів і Ольговичів, між землями котрих лежав, потягнув до нового — східнього полїтичного центра, увійшов у сферу його полїтики.

Се була полїтика самої переяславської громади, як ми бачили, що зазначила її досить виразно, як на наші скупі взагалї в таких справах відомости. Заразом сею полїтикою й вичерпуєть ся все те, що можемо сказати про полїтичну дїяльність переяславської громади.