tmp0

Таким чином за добрих часів Київщина, не рахуючи Турово-пинської землї, займала з грубшого просторонь між Днїпром, Припетию, Горинею, Росию і Богом, переходячи сї ріки невеликими окрайками подекуди. При кінцї XII і на початку XIII в., як ми бачили, Київщина стратила Погорину і Побоже. Автономічний рух заслучських громад, здаєть ся, ще більше обтяв західню границю Київщини: в серединї XIII в. границя Київщини не переходила за Случ і Возвягль на правім боцї Случи в 1240-х рр. вже, здаєть ся, рахуєть ся до Волини ²²); Камінець, що звичайно (хоч правда — тільки гіпотетично) кладуть тепер на Случи, вище Возвягля, належав у 1-ій пол. XIII в. то до київських, то до волинських князїв ²³). Таким чином Київщина в серединї XIII в. прийшла більш-меньш до тих границь, в яких бачимо її за литовських і польських часів (не рахуючи пізнїйших заднїпровських додатків): в обводї 1566 р. границя Київщини починаєть ся на вододїлї Бога, Тетерева і Случи, відти переходить на Случ, з нижньої Случи на Уборть і Убортию йде до устя ²⁴).

Примітки

¹) Наведемо кілька прикладів сеї термінольоґії: Іпат. с. 222 „просмъ у тебе Черниговьской и Новгороцкой волости”. Іпат. 240: „Иде Гюрги воєвать Новгороцкой волости”, „повелЂ Смоленьскую волость воєвати”. Іпат. 343: „всю волость Черниговьскую'' (в тїснїйшім значінню не землю). Іпат. 435: ”туга люта во всемъ Посемьи, и в НовгородЂ СЂверьскомъ и по всей волости Черниговьской” (тут не ясно, чи волость = земля по нашій термінольоґії, чи Чернигівська волость тїснїйша, в противність Новгород-сїверській і Посемю). „Чернигівська земля — Іпат. 223: „Ђха ис Переяславля вборзЂ в землю Черниговьскую и повоєва около Десны села ихъ... и тако повоэвавъ волость ихъ”, але не знати чи тут треба розуміти землю в нашім значінню, чи волости, що належали до чернигівських князїв. Про „Руську землю” див. низше с.256. „Область” значить околицю, нпр. Іпат. 225: „бысть знамениє... в Києвьской области” (вар.: волости), і тут же низше в тімже значінню: „в києвьской сторони”; теж саме на с. 463: „по всей области києвской и по Кыєву''.

²) Т. I с. 332-4.

³) Лїтературу Київської землї й Київа див. в прим, 5.

⁴) Т. І с. 167-8.

⁵) І с. 347-8.

⁶) І с. 168-9.

⁷) До тїснїйшого значіння Руси, Руської землї див. тексти вказані в І т. с. 168-9; сюди можна додати ще нпр. Іпат. с. 15, 379, 459. Русь == Україна Іпат. 242 рядок 6 („изъ Руси” = Чернигівщини), 306 р. 32 („у Руской земли” = Київщина+Переяславщина), здаєть ся 348 р. 26; далї 411 р. 4, 406, Лавр. 355 („руськымъ дЂцькымъ” == з України). Русь = Київська земля див. Іпат. 312 (руські городи — на Погоринї). Русь = землї Руської держави нпр. Іпат. с. 104 р. 32, 105 р. 28, 218 р. 32.

⁸) Див. т. І с. 168, 175.

⁹) Див. т. І с. 157.

¹⁰) Західна границя Погорини видна буде з порівняння детайлїв оповідання Київської лїтописи 1149-1152 р. с. 270-271, 284, 319-3; з них видно, що крайнїми містами Погорини були Пересопниця і Зарічеськ на р. Стублї, і річка Олика (теп. Поляновка), здаєть ся, була пограничною, а городи на Стири Муровиця і Дубен належали до Волини. Ґрупа міст, захоплених Володимирком, що виразно звуть ся „руськими городами” (с. 312-3), значить належали до Київа, означають полудневу границю Погорини: се Бужськ, Шумськ, Тихомель, Вигошів і Гнойниця, з них знаємо місце Шумська (на Велї) і Тихомля та Гнойниці на верхній Горини). Шумськ і пізнїйше згадуєть ся як город в Погоринї (Іп. c. 373).

¹¹) Іпат. с. 276.

¹²) Іпат. с. 172.

¹³) Іпат. 276.

¹⁴) Умер 1170 р.

¹⁵) Погорину (Дорогобуж) вперше бачимо в руках луцької галузи Мстиславичів, а власне у Інгваря Ярославича, 1183 р. Іпат. с. 428. Яким способом вона перейшла в руки Ярославичів, сього не можна пояснити инакше, як тільки, що ще їх батько Ярослав луцький, бувши досить сильним і впливовим князем, прилучив Погорину до своєї волости і перед смертю роздїлив її між своїми молодшими синами — Інгваром і Мстиславом, бо самі вони були занадто незначні й слабі князьки в 1170-80-их рр., аби могли дістати собі Погорину, та й відки? Найбільше наручним моментом для сього був час, коли Ярослав засїв у Київі (1173-4 р.). Уже 1180 р. Ярослава не було на сьвітї, се видно із згадки в лїтописи самих Ярославичів (Іпат. 407), і тодї вже Погорина мусїла бути так подїлена, як то бачимо пізнїйше: Дорогобуж у Інгвара (згадуєть ся тут 1183 р. — Іпат. 428), Пересопниця у Мстислава (згадуєть ся тут уже в перших роках XIII в. — Іп. 485). Потім, переходячи до Луцька, по смерти брата Всеволода, Інгвар задержав у себе й Дорогобуж.

¹⁶) Так тут була тодї волость з пяти городів, і до неї належали: Божський і Межибоже на Богу, Котельниця на Гуйві і ще якісь два не названі міста — Іпат. с. 234, 243, 257.

¹⁷) Лавр. с. 296, Іпат. с. 312-3. Що Прилук вернено, се само по собі зрозуміло з огляду на пізнїйшу війну з Володимирком; з погоринських городів бачимо ми потім Шумськ між містами Дорогобузького князївства (Іпат. с. 373).