tmp0

Невідомий нам етноґрафічний підклад і верхнього Побожа. Могли се бути ще Деревляни, або мішана територія з Уличами, особливо по їх міґрації з степів. Коли Побоже звязано з Київщиною безпосередно, теж не знаємо, найправдоподібнїйше — прилучено його разом з Деревською землею. Якісь докладнїйші відомости про нього маємо доперва в серединї XII в., коли се верхнє Побоже належить до Київщини і звязуєть ся тїснїйше з волостями верхнього Тетерева ¹⁶). Тодї галицький Володимирко пробував забрати собі сї землї на верхнїм Богу і верхнїй Горини, і кілька разів заберав де що з них: Прилук на Деснї і городи полудневої Погорини: Бужськ, Шумськ, Тихомель, Вигошів, Гнойницю, — очевидно, бажаючи ними розширити своє галицьке Понизє; але київським князям все удавало ся вернути їх ¹⁷). Але пізнїйше як Погорина, так і верхнє Побоже відойшло від Київа, тільки мабуть пізнїйше як Погорина — десь в першій пол. XIII в. Незабаром потім одначе Побоже стратило своє значіннє для князїв, бо тут, як і в землях Тетерева і Случи, сформували ся автономні громади, що за помічю Татар рішучо виломлювали ся з під княжого устрою.

До київських волостей довший час зачисляла ся Турово-пинська земля, часом навіть і з Берестєм. Власне до сих земель прикладаєть ся в Київській лїтописи термін: „київська волость”, котрий прикладаємо взагалї до земель, звязаних з Київом. Почавши від смерти Ярослава, коли Турово-пинська земля дістала ся разом з Київом Ізяславу, і до смерти Юрия Мономаховича, вона була мов би придатком до Київа, і за сих сто лїт більше як 60 була безпосередно звязана з Київщиною; з того й вийшов на неї погляд, що то „київська волость” ¹⁸). Але по смерти Юрия Турово-пинська волость відокремляєть ся в руках свого отчича Юрия Ярославича і від того часу живе вже осібним полїтичним житєм. В противність Деревській землї, сей київський аннекс виявив дуже виразно свої змагання до полїтичної окремишности.

Як граничила ся після того Турово-пинська земля з Київщиною, ми майже зовсїм не знаємо; очевидно, границя йшла на полудень від Припети; але Мозир належав до Київщини, як і клинець між Припетю і Днїпром (Брагинська волость) ¹⁹). Можливо, що р. Уборть, котру бачимо границею Київської землї за литовських часів, була нею й давнїйше, принаймні її нижня частина. Дальший напрям границї орієнтує тілько Степань на Горини, що не належав по всякій правдоподібности до київської Погорини, бо не перейшов до Волини разом із нею.

На сходї границею Київщини з грубшого уважав ся Днїпро, давня етноґрафічна межа. Але в дїйсности лїве побереже проти Київа, здаєть ся, належало теж до Київа — на се є цїлий ряд натяків в оповіданнях про події XI-XIII в., і в сумі вони роблять дуже правдоподібним, що тут дїйсно належала до Київа узенька і довга скрайка, може навіть від устя Припети аж під Переяслав (докладно її означити не можна) ²⁰). Воно й само по собі дуже правдоподібно, що київські князї здавна, ще нїм загорнули заднїпрянські землї, постарали ся придбати сю окрайку, аби забезпечити Київ від всяких наглих нападів. Заднїпрянський Городець напроти Київа, судячи по імени, мабуть власне і збудований був київськими князями, аби бути охороною Київа від сходу ²¹).

На полуднї Київщина не мала нїякої визначеної границї: вона зміняла ся з зміною кольонїзації. І так в серединї X в., судячи по місту Роднї на устю Роси, вона досягала ще Роси, потім Поросє покинено через печенїзькі спустошення, й укріплювано лїнїю Стугни, як граничну. В другій чверти XI в. відреставровано Поросє знову; для залюднення його уживано і невільників (згадують ся Ляхи за Ярослава); потім для кольонїзації погранича ужито останків Торків. В 90-х рр. XI в. Поросє знову знищено, границя знову відступила до київських околиць; людей з надроського Юриєва осаджено коло Витичева, над Днїпром, бо довше не могли витримати. Наново залюднено Поросє по побідах над Половцями на початку XII в., теж із значною участию турецьких кольонистів. В серединї XII столїтя руська кольонїзація, правдоподібно, перейшла за Рось, хоч тут ми й не можемо вказати якихось руських городів на певно. Границею осїлої кольонїзації в другій пол. XII в. можна уважати вододїл Роси і Виси.

Подібні вагання пограничної лїнїї мусїли мати місце і на Побожу, тільки що за браком відомостей ми нїчого окрім здогаду про се не можем висловити.