tmp0

Я вказав уже в своїм місцї ²), що в основі полїтичного ґpyповання руських земель лежав етноґрафічний підклад, змодифікований впливом міської орґанїзації й взагалї полїтичними впливами. В основі Київської землї лежала область Полян, що силою полїтичного розвою свого центра — Київа притягнула до себе більшу, але слабо розвинену Деревську землю, і ще деякі аннекси. Так, довго київською волостию уважала ся дреговицька Турово-пинська земля. Сюди ж належить додати, правдоподібно, окрайку на лївім боцї Днїпра, також волинську Погорину і може бути, що такими аннексами були ще деякі територіальні приналежности Київщини. В цїлість повну, однородну сей комплєкс земель довго не зливав ся: аж до упадку Київа ся полїтична цїлість Киянам представляла ся, як я вже сказав, як „Руська земля” + „київські волости”. Тільки коли загладили ся в полїтичнім житї ріжницї „Руської землї” від її аннексїв, стали вони всї зарівно Київською землею ³).

Як ми вже бачили ⁴), Полянська територія займала невелику просторонь між Днїпром й Ірпенем і далї на подудень, не знати як далеко; у всякім разї вона досягала Роси. Я пробував вказати на нїй слїди колишньої полїтичної окремішности її головних центрів: окрім Київа ще Вишгорода, Білгорода і може ще якого центра на полудню ⁵). Але історія вже застає сю територію сконцентрованою: що найменше уже в VIII в. ся концентрація була довершеним фактом, судячи по історії Руського імени. Від тоді Київ став полїтичним центром землї, а Вишгород, Білгород й иньші меньш значні осади — його „пригородами” (звичайно прийнятий в науцї термін, що правда — звістний нам тільки з оповідань лїтописи про півнїчні землї XII в.). І хоч можна часом помітити якісь слїди емуляції одного з пригородів — Вишгорода з Київом, але взагалї земля Полян тримаєть ся солїдарно і міцно.

Вона то й зветь ся в XI-XIII в. Руською землею ⁶). Початку сеї назви виказати не можемо, але ледви чи може бути непевність, що маємо тут питоменну назву сеї Полянської землї; до неїж вона й прикладаєть ся спеціально в сї часи: в XI-XIII в. назва Русь, руський уживаєть ся головно в сих значіннях: в тїснїйшім значить Полянську землю, в ширшім — українсько-руські землї, в найширшім всї землї Руської держави. Але можна вказати ледво кілька місць, де вона значить Полянську землю разом з її волостями, себ-то Київську землю, як ми її розуміємо, і як розуміла ся вона пізнїйше ⁷). І Полянська — „Руська земля” не тільки була початковим ядром, що притягло до себе свої пізнїйші аннекси, але й у X-XII в. зіставала ся властивим осередком, властивою землею: властиво то лише вона, її людність жила активним житєм, репрезентувала громадський елємент в бурхливій історії Київщини XI-XIII в., при більш-меньшій або й повній пасивности иньших київських волостей.

До сеї „Руської землї” прилучаєть ся від 1-ої пол. XI в., як київська волость, Деревська земля. Як ми знаємо, Деревська земля стратила свою стару автономію в серединї X в., але й потім мала ще далї якийсь час осібних князїв з київської династиї: І останнїм з них був син Володимира Вел. Сьвятослав, забитий десь слїдом по смерти батька. Я висловив гадку, що полїтичне відокремленнє Деревської землї в руках рівнорядного князя могло чинити особливі трудности київським князям: се й могло бути причиною конфлїктів, де один по другім дуже скоро загибали деревські князї, і тому Ярослав уже не схотїв відокремляти „Дерев” від Полянської землї. Від Ярослава і його подїлу руських земель Деревська земля стає київською волостию, і уже нїколи не відокремлюєть ся хоч трошки виразнїйше від Київщини в тїснїйшім значінню.