Я затамувала подих. Він був усього на кілька років старший за мене, і в звичайному житті я б неодмінно накинула на нього оком — волосся чорне як вороняче крило, незвичайні очі де Віллерзів і маленька ямочка на підборідді. Баки він, напевно, відростив не зумисне — у цей час усі їх мали. Але хоч з баками, хоч без них, він ніяк не скидався на мого батька. Та й ні на чийого батька, як не крути.
— Іноді справді варто давати людям другий шанс, — мовив він і оглянув Ґідеона з ніг до голови. — Навіть таким гівнюкам, як цей.
— Іноді деяким людям невиправдано щастить, — пробурчала Люсі й обернулася до Ґідеона. — Я щиро дякую тобі за те, що ти врятував Полу життя, Ґідеоне, — з почуттям власної гідності промовила вона. — Якби ти випадково не опинився там тієї миті, він би вже був на тому світі.
— Не перебільшуй, Люсі, — Пол скривився. — Я б і сам якось виплутався.
— Авжеж, звичайно, — усміхнувся Ґідеон.
Пол насупився, але потім теж посміхнувся.
— Ну гаразд, може, і не виплутався б. Цей Аластер — хитра птаха, та ще й збіса вправний фехтувальник. До того ж їх було троє! Нехай начувається, якщо ми знову зустрінемося…
— Малоймовірно, — пробурмотіла я, і коли Пол запитально подивився на мене, я додала: — Ґідеон пришпилив його до стіни 1782 року. І якщо Ракоці вчасно його виявить, то цей день Аластерові не пережити.
Леді Тілні опустилася в крісло.
— Пришпилив до стіни! — повторила вона. — Яке варварство.
— Психопат заслужив на це, — Пол поклав руку Люсі на плече.
— Це точно, — стиха підтакнув Ґідеон.
— Я така рада, — сказала Люсі, пильно вдивляючись у моє обличчя. — Зараз, коли ви знаєте, що граф задумав убити Ґвендолін, щойно замкнеться Коло, ви ніколи цього не допустите! — Пол хотів щось додати, але вона не дала себе перебити. — Дідусь, отримавши ці документи, нарешті доведе, що граф зроду не бажав добробуту всьому людству, а тільки собі. І ці йолопи Вартові, а насамперед негідник Марлі, не зможуть відкинути такі докази. Ха! А нас ще звинувачують, що ми кинули пляму на добре ім’я графа Сен-Жермена! Та він узагалі навіть не був справжнім графом, а лише неперевершеним ошуканцем, і, як я вже сказала, я дуже рада! — Люсі глибоко зітхнула, здавалося, вона може говорити отак годинами, але тут Пол узяв її за руку.
— Бачиш, принцесо? Все буде гаразд, — лагідно прошепотів він, і хоча ці слова призначалися не мені, усередині мене прорвало греблю. У прямому сенсі цього слова. І попри всі зусилля стримати сліз я вже не могла.
— Не буде, — вихопилося у мене, і мені стало байдуже до гарної оббивки. Я сіла на найближчий стілець. — Не буде, тому що вже шість років, як дідусь помер і більше не може нам допомогти.
Люсі спохмурніла.
— Не плач, — безпорадно промовила вона, теж ковтаючи сльози. — Люба, кохана, не треба так ридати, це погано для… — вона схлипнула. — Він і справді помер? — спитала вона, зажурившись. — Серце, чи як? Я завжди казала йому, що ці кремові торти на ніч, які він потайки…
Пол схилився над нами, здавалося, він сам ось-ось розплачеться.
Чудово. Якби зараз приєднався Ґідеон, ми могли б позмагатися з «літнім дощиком».
Завадила цьому леді Тілні. Вона витягла з кишені два носовички й, простягнувши нам з Люсі по одному, тоном леді Арісти мовила:
— Для цього ще буде вдосталь часу, діти. А зараз опануйте себе. Нам треба зосередитися. Хтозна, скільки нам іще відведено.
Ґідеон погладив мене по плечах.
— Вона має слушність, — прошепотів він.
Я шморгнула носом, а потім розсміялася, почувши, як голосно сякається Люсі. Сподіваюся, цю рису я від неї не успадкувала.
Пол підійшов до вікна і глянув на вулицю. Коли він розвернувся, то вже цілковито взяв себе в руки.
— Усе гаразд. Ходімо далі. — Він почухав вухо. — Отже, Лукас нам більше допомогти не може… Але навіть без нього, просто за допомогою документів, можна переконати Вартових в егоїстичних намірах графа, — він запитально подивився на Ґідеона. — Тоді Коло ніколи не замкнеться.
— Багато води спливе, поки ці документи перевірять, — заперечив Ґідеон. — Наразі Магістром Ложі є Фальк. Можливо, він навіть повірить нам на слово. Але я не впевнений. Тому я досі не наважився показати йому ці документи.
Я кивнула. Адже він розповів мені тоді на канапі в 1953 році про свою підозру — серед Вартових є зрадник.
— Знаєте, — мовила я, — цілком можливо, що в наш час серед Вартових є один чи кілька людей, що втаємничені у справжні властивості філософського каменю і підтримують плани графа здобути безсмертя. — Я спробувала зосередитися на фактах. Неймовірно! У вирі почуттів мені це вдалося нівроку. А може, саме завдяки йому мені думалося так добре. — Що, коли дідусь і виявив цього зрадника? Тоді його вбивство можна пояснити.
— Його вбили? — повторила приголомшена Люсі.
— Це не доведено, — відповів Ґідеон. — Але все вказує саме на це.
Я розповіла їм про видіння тітки Медді та про крадіжку зі зламом у день похорону.
— Отже, обидві сторони намагаються завершити Коло крові якнайшвидше, — задумливо сказала леді Тілні. — Граф дає завдання з минулого, а в майбутньому один або кілька його послідовників їх виконують.