Смарагдова книга

— Якщо ти таке говориш, то ти значно дурніша, ніж я думала, — сказала вона колишнім голосом. Мені здавалося, вона схопить мене за руку, спробує утримати і, можливо, навіть зламає мені гомілку, але Шарлотта лише похмуро поглянула і провела мене світлом свого ліхтарика.　

РОЗДІЛ 7

Час неможливо зупинити, але заради любові він іноді завмирає.　

Перл С. Бак[26]

О десятій ранку у двері моєї кімнати постукали. Я насилу виринула з глибокого сну, хоча за цей ранок мене будили вже двічі.　

Уперше я прокинулася о сьомій. Тоді мама заходила переконатися, що мені краще («Температури більше немає. То ти в мене міцний горішок! Завтра зможеш піти до школи!»).　

Удруге мене розбудила Леслі, яка опинилася біля мого ліжка через сорок п’ять хвилин після мами. Леслі вирішила заїхати до мене перед школою, хоча їй це було зовсім не по дорозі. Вночі я надіслала їй повідомлення про всі свої нещастя. Хоч це і було схоже на якийсь белькіт, Леслі, як не дивно, все ж таки примудрилась добути з нього бодай якусь інформацію. Учора вночі я була так нажахана, що мої пальці тремтіли і я заледве могла натискати на кнопки. Дістатися моєї замкненої кімнати можна було лише карнизом — залізти з нього просто в моє вікно. Та карниз цей був за чотирнадцять метрів од землі. Ксемеріусу спав на думку план: залізти в кімнату Ніка і звідти, цим самим карнизом, притулившись животом до фасаду будинку, проповзти в мою кімнату. Та ось сам Ксемеріус навіть хвостиком не поворухнув, щоб мені допомогти, він лише збуджено горлав: «Униз, не дивись униз! Ти мене чуєш?», «Ох і висота, йокелемене!»　

Ми з Леслі мали лише кілька хвилин, адже їй треба було поспішати до школи, а я знову заснула глибоким сном.　

Через деякий час за моїми дверима почулися гучні голоси і в отворі виринула світло-руда маківка.　

— Доброго ранку, — сухо привітався містер Марлі.　

Ксемеріус, який дрімав біля моїх ніг, з переляку підскочив.　

— Що тут забув цей журавель колодязний?　

Я з головою залізла під ковдру.　

— Щось термінове? — поцікавилась я у містера Марлі, бо не придумала нічого дотепнішого. Мама сказала, що на елапсацію мене заберуть лише по обіді. Тож нехай почекають. Посоромилися б піднімати мене з ліжка!　

— Юначе, що ви собі дозволяєте! — репетував хтось за його спиною. Це була тітка Медді. Вона, відштовхнувши містера Марлі вбік, протиснулася повз нього в мою кімнату. — Ви явно не здобули належного виховання! Де ваші манери! Як ви можете так вриватися до спальні юної леді?　

— А я іще не встиг навіть напудрити носика, — підтакнув Ксемеріус, облизавши передню лапу.　

— Та я… я… — почервонівши, пробурмотів містер Марлі.　

— Це справді неприпустимо!　

— Тітко Медді, ану, відступи! — слідом за ними виринула Шарлотта. Вона була вбрана в джинси і яскраво-зелений светр, на тлі якого її волосся палало вогнем. — Просто містеру Марлі та містеру Брейєру треба дещо взяти. — Молодик у чорному піджаку, який саме виступив уперед, очевидно, був тим самим містером Брейєром.　

На якусь мить мені здалося, що я перебуваю не вдома, а у жвавій лондонській підземці, наприклад на станції «Вікторія» в годину пік. А моя ж кімната була не надто пристосована для того, щоб у ній умістилося стільки людей.　

Шарлотта протиснулася вперед, розштовхуючи ліктями всіх, хто стояв на заваді.　

— Де скриня? — зажадала вона.　

— Атас, сексот прийшов! — прокаркав Ксемеріус.　

— Яка ще скриня? — Я досі не зрушила з місця і не скинула ковдри. Мені не хотілося вставати при всіх цих людях. До того ж я була в брудній піжамі, а це точно не сподобалося б містеру Марлі. Годі з нього вигляду мого розкошланого волосся.　

— Ти чудово розумієш! — Шарлотта нахилилася до мене. — Говори, де вона?　

Тітка Медді була така розлючена, що її кучері настовбурчилися:　

— Ану, руки геть від скрині! — наказала вона несподівано владним тоном.　

Але куди їй було братися до наказових інтонацій леді Аріс　

ти.　

— Маделейн, я ж тебе попереджала! Залишайся внизу. — Раптом у кімнату, високо задерши підборіддя, зайшла моя бабуся, струнка, мов свічечка. — Це тебе зовсім не стосується.　

Шарлотта у цей час примудрилася протиснутися через натовп до шафи, відчинила дверцята і крикнула:　

— Ось вона!　

— Ще й як стосується! Бо це моя скриня, — крикнула тремтячим голосом тітка Медді. — Я просто позичила її Ґвендолін　

на час.　

— Ти говориш дурниці, — мовила леді Аріста. — Скриня належала Лукасу, і мене вже кілька років мучить питання, де ж вона була схована.　

Вона пронизувала мене своїми холодними блакитними очима.　

— Юна леді, якщо Шарлотта має слушність, то мені не хотілося б опинитися зараз на вашому місці.　

Натягнувши ковдру ще вище, я вже міркувала, як би сховатися під нею цілком.　

— Вона замкнена. — Шарлотта нахилилась до скрині.　

Леді Аріста простягнула до мене руку:　

— Ґвендолін, ключ.　

— У мене його немає, — проказала я глухим голосом. — Я взагалі не розумію, що…　

— Що ти там бурмочеш? — перебила мене леді Аріста. Леслі знову повісила ключ мені на шию, тому мені довелося просто завмерти.