Скрут

Навіть за Снура Битого, каторжанина-втікача, стільки не заплатять. Щоправда, Снура й нагледіти простіше — таврований-бо. А послушник Ігар прізвиська не має і був би схожий на сотню інших парубійків, якби не бігали в нього очі та не пітніли долоні. Людині досвідченій одного погляду досить, щоб упевнено сказати: щось тут не так. І хтозна, чи не стежить уже за Ігаром пара зацікавлених очей…

Він навіть голоду не відчував, і в роті йому було сухо, хоч навкруг і роїлися запаморочливі запахи. Він придивлявся до купців, до заможних покупців; кілька разів помічав, як злодюжка цупить із прилавка рибину чи вузлик із кошика. Прибуткове ремесло для спритних і безсоромних; Ігар чудово знав, що в нього рука не здійметься на таке. А й здійметься — то миттю схоплять за неї, за цю руку… Ці, щасливі, тягають зовсім безкарно, а Ігар лише дивиться. І нема того, щоб тривогу зчинити, коли помітив таке нахабне злодійство, смикнути за рукав жертву, яка ловить гав… Щоправда, здіймати колотнечу зараз — то все одно що стати під стовпом із грізними грамотами та на все горло волати: а осьдечки я! Це за мене сто золотих дають, налітай!

Мені потрібні гроші. Багато грошей — і швидко. Сьогодні. Я повинен зробити це, щоб порятувати Ілазу… Я повинен…

Звична молитва — «Я повинен» — додала йому духу. Він пішов був за гладким, галасливим купцем, чию шию обтяжувала гірлянда з жіночих прикрас — однак купець ні на мить не залишав базару, вертівся в товкотнечі, торгувався й нахвалював, жодного разу не зібрався навіть справити нужду…

Ігар впав у відчай. Невдовзі базар почне розповзатися, порідшає натовп, купці зберуться компаніями, гроші перекочують у схованки, крам — під замок… А він так і не вирішив, що робити далі. А ген іде варта — спокійна знудьгована варта, але чи нема серед неї знайомого аматора плетіння…

Молодий пикатий хлопець, обвішаний кольоровими хустками, весело торгувався відразу з двома; сухорлява чорнявка хотіла збити ціну, але руда, юна і легковажна, швидко купилася на чарівність продавця й заплатила. Її хустка була квітчаста, на Ігарову думку, несмак, але вона пов’язала обновку на шию з такою граціозною недбалістю, що хлопець захоплено заклацав язиком, а чорнявка крекнула й заплатила теж — за яскраво-жовтий шарф із зеленим візерунком.

Хлопець пройшов повз Ігара, як і раніше, посміхаючись і наспівуючи; його кучеряве волосся було ретельно вкладене під тонку мотузяну пов’язку. Сам не знаючи навіщо, Ігар повернувся й подався слідом.

Продавцю таланило — за якихось півгодини він розпродав майже увесь крам. Пані та панянки так і липли до нього, приваблені сліпучою посмішкою і дотепними жартами; Ігар почувався похмурою міллю, яка причепилася до ошатного весняного метелика. Нарешті продавець хусток озирнувся — і неквапом рушив у бік одного з вузьких завулків, які розбігалися від базарної площі кривими променями.

В Ігара знову змокли долоні. Глухо стукотіло серце — через це теж потрібно пройти…

Хлопець зник у завулку — тінявій щілині між глухих дерев’яних парканів. Кусаючи губи, Ігар ступнув слідом.

Хлопець насвистував. Із усього краму в нього лишилося дві шовкові хустки — синя та чорна; він закинув їх на плече й заглибився в провулок саме настільки, щоб дотриматися правил пристойності й водночас не зайти надто глибоко. Ігар чекав, прихиляючись спиною до паркана.

Насвистування продавця хусток поголоснішало, стало життєрадіснішим. Тільки тепер він озирнувся, щоб зустрітися очима з похмурим Ігаровим поглядом.

Хлопець завмер. Безтурботна мрійлива посмішка змінилася раптом мертвотною блідістю — тонка шкіра білявця точно передавала його душевний стан.

Якби продавець хусток по-дружньому кивнув або, не звертаючи уваги, пройшов повз нього, або хоча б насупився невдоволено, — Ігар, швидше за все, так би й залишився під парканом, нічого не сказав би й нічого не зробив; сполотнілий від переляку хлопець полегшив йому завдання. Кухонний ніж, украдений напередодні в якійсь крамниці та схований за халявою, нарешті виринув на світло.

— Виторг, — хрипко сказав Ігар і зробив крок уперед. — Хутко!

Очі в хлопця покруглішали. Він відступив, начебто збираючись бігти; одним стрибком Ігар наздогнав його, згріб і притис лопатками до паркана:

— Заріжу!

Кухонний ніж виявився просто навпроти міцної, блідої шиї. Ігар бачив крапельки поту під носом і білі тремтячі губи:

— Зараз…

Бліда шия конвульсивно сіпнулася — Ігар не встиг відвести ножа. На шкірі, вкритій сиротами, виступили краплі крові; хлопець затрусився дужче:

— Зараз… Д-дам…

Ігарові зробилося моторошно. Пухкенька рука продавця хусток безпорадно нишпорила за пазухою, відшукуючи гаманець; Ігар зціпив зуби, щосили викликаючи в собі ненависть до багатого, пещеного, нахабного й щасливого. Ненависть і відразу до цих кучериків, до цього страху, до цього різкого запаху поту — так, щоб схотілося різонути зараз по горлянці. Один рух — і нема ні мороки, ні клопоту, ніхто не покличе на допомогу!