Скрут

— Ось… Тут двійко комарів. Один напився крові володаря, другий — спадкоємця… Повинен вам сказати, що клятий хлопчисько прибив трьох комарів поспіль — повернувся лише четвертий… Таким чином, кров, узята з живого тіла. Це зручніше було б робити голкою, однак…

Ігар здригнувся. Ясновельможна махнула рукою:

— Далі. Ми не можемо ганятися за Корбором із голкою… Далі.

— Далі, — дідок ображено стис лиховісні губи, — далі я перевірив цю кров, родинну кров, як передбачається… за допомогою унікальних, найтонших процедур, описаних у моєму трактаті, йменованому «Природні та магічні властивості крові», написаному…

— Далі, — зронила ясновельможна, і якби вона була й тричі телятницею, сказано це було незаперечним тоном повновладної пані. — Ми підходимо до найважливішого — до результату.

— А результат, — дідок підняв вузлуватого пальця зі свіжим порізом, — результат… наполовину.

Якийсь час усі мовчали. І жінка, й Ігар марно силкувалися дібрати сенсу сказаного.

— Як — наполовину? — повільно запитала нарешті ясновельможна. Син володаря — наполовину син володаря? Ви це хочете сказати?

Дідок нетерпляче затрусив клоччастою бородою:

— Е-е-е, ні, пані. Син може бути сином володаря до такої ж міри, як і… бути сином якої-небудь іншої людини. Наполовину. Половина шансів.

— Навдивовижу точне дослідження, — холодно кинула ясновельможна. Ігар переступив з ноги на ногу.

Жінка підвелася; темне волосся з мідним полиском здригалося на плечах від її кроків. Ігар залишився на місці.

— Ну, а «інша людина»? — ясновельможна зупинилася перед дідком у ліловому оксамиті. — Ваш комар кусав і його теж?

Дідок винувато посміхнувся:

— М-м-м… пані. Коли я перевірив його кров і порівняв із кров’ю сина володаря, то отримав те саме. Тобто хлопчисько міг бути сином пана Са-Кона, а міг і…

Алхімік розвів руками.

Ігар тихенько зітхнув. Пан Са-Кон був тим самим паном, якому не дуже давно він відніс нещасливе послання. У листі, кривдно чемному, містився доволі брутальний натяк на юнацький зв’язок пана Са з нинішньою володаркою Корбор і на сумнівне, з огляду на родовід, походження її сина. По прочитанні листа шляхетний пан роздратувався і, як і розраховувала далекоглядна жінка, зірвав злість на посланцеві; Ігар мерзлякувато зіщулився, пригадуючи той вдалий і сумний день.

— Добре, — бадьоро мовила ясновельможна. — У всякому разі, ваші досліди не заперечують… нашого головного припущення. Додати сюди дитячий портрет Са-Кона… незвичайно схожий на нинішні портрети спадкоємця Корборів. Додати сюди терміни… Листування… Листи Са-Конові не збереглися — гадають, що доброчесна володарка спалила їх, коли зважилася вийти заміж за Корбора. Але її ж бо листи, на щастя, вдалося роздобути…

Ігар зрозумів, що йому не буде шкода Тіар. Якщо це Тіар. Не буде шкода, коли той, що живе в тенетах, потягнеться до неї жалами… Чи що там у нього є. Не шкода її. Анітрішечки.

Він не витримав і посміхнувся. Стояти перед лігвиськом живого тигра і міркувати про фасон смугастої шуби — чи ж не заняття для довіреного слуги владолюбної пані…

Жінка рвучко обернулася:

— Ти чого смієшся?!

Він затулив рота рукою:

— У мене… Навпаки. Коли я хвилююся… то завжди сміюсь. Коли смішно — не сміюся… Завжди так було.

Він захлинувся нервовим сміхом; на його подив, жорстокий вогник у ясновельможних очах згас:

— А… Це буває. Смійся.

Однак йому вже перехотілося.

За кілька днів до трояндового саду з самотньою коровою навідався володар Корбор. Ігар спостерігав за ним здаля; володар був одночасно розлючений, розгублений і засмучений. Далі була довга розмова з ясновельможною — наодинці; Ігар очікував віддалік — якби жінка подала умовний знак, він з’явився б із послугою та перервав тим самим небезпечне усамітнення. Але нічого подібного не сталось; обоє підвелися з лави одночасно та рушили до будинку — рука в руці. Корбор залишився на ніч.

Слуги давно вже знали, що саме непокоїть володаря; іде поголос, що Корборового сина буде офіційно визнано байстрюком і позбавлено спадку. Що ж до його дружини, то навіть найостанніша повія серед посудомийок із піною біля рота паплюжила її, як сучку.

Ще за кілька днів володар з’явився знову — чорний мов хмара. Ігар почув звернені до жінки уривчасті слова:

— …і остаточна правда. Мені набридли здогади; він уже в дорозі. Я не поскуплюся.

Ясновельможна довго мовчала. Потім запитала, здається, вражено:

— Володарку… Її?!

— Його, — криво посміхнувся Корбор. — Мерзотника Са-Кона. Мої люди візьмуть його відразу, як та людина прибуде.

Ігар чекав, що жінка відповість, — але вона промовчала.

Ввечері вона самотньо блукала садом. Ігар, який користувався достатньою волею пересування, проник туди само; над вершечками нерухомих дерев, над трояндовими кущами розгорнулося чудове, поцятковане зорями небо. Зірка Хота стояла поки що високо.

Якби вони з Ілазою дивилися на ту саму зірку! Потрібно було умовитися. Тоді принаймні вночі він не почувався б таким самотнім. Він знав би, що Ілаза дивиться на небо і думає про нього…

Втім, вона дивиться і так. Напевно; зірка — їхній свідок, їхній годинник…