Сапфірова книга

— Принаймні це на нього справить враження, — відповіла я. — Але не можна сказати, що налякає. Він каже, що подбає про те, щоб ніхто з нас не народився. І щось там про чортового кришеника.

— Так, у нього є прикра схильність до неввічливих формулювань, — сказав граф. — І все ж жодного порівняння з його предком, Конте ді Мадроном. Мені треба було його вбити, коли я мав таку нагоду. Але я був молодий і мав, на жаль, наївні погляди… Зараз я не припущуся цієї помилки вдруге. Навіть якщо я не можу власноруч його укатрупити — дні лорда полічені, байдуже, скільки б слуг він не зібрав навколо себе для захисту і як віртуозно він володіє шпагою. Якби я був молодий, то сам викликав би його на дуель. Тепер це завдання має взяти на себе мій нащадок. Уміння Ґідеона фехтувати заслуговує на повагу.

Коли я почула ім’я Ґідеона, мені, як зазвичай, стало жарко. Я згадала про те, що він нещодавно сказав, і мені стало ще гарячіше. Мимоволі я зиркнула на двері.

— А куди він, власне, пішов?

— Трохи пройдеться та й годі, — недбало кинув граф. — Часу саме вистачить на те, щоб навідатися по обіді до однієї моєї юної знайомої. Вона живе зовсім близько, і якщо він візьме карету, то за кілька хвилин буде в неї.

Що-що?!

— І часто він це робить?

Знову тепла, дружня посмішка на його обличчі, але за нею ховалося щось таке, чого я не могла розшифрувати.

— Вони надто мало для цього знайомі. Я познайомив їх зовсім недавно. Вона розумна, молода й дуже приваблива вдова, і я вважаю, що юнакові не завадить… е-е-е… збути певний час у компанії досвідченої жінки.

Я не могла нічого сказати у відповідь, але, очевидно, граф і не чекав цього від мене.

— Лавінія Рутланд належить до благословенних жінок, які дістають втіху, ділячись досвідом, — пояснив граф.

Це точно. Так само оцінила її і я. Я втупилася сердито на свої руки, що мимоволі стиснулися в кулаки. Лавінія Рутланд, дама в зеленій сукні. Так ось звідки інтимність учорашнього вечора…

— Мені здається, тебе верне від таких думок, — зауважив граф м’яким голосом.

Тут він, певно, мав рацію. Мені абсолютно не подобалися ці думки. Сяк-так перемігши себе, я знову глянула графові в очі. Він досі ще посміхався своєю теплою, дружньою посмішкою.

— Дитинко, дуже важливо рано усвідомити, що жодна жінка не може заявляти будь-які права на чоловіка. Жінки, які так роблять, закінчують життя без кохання і на самоті. Що розумніша жінка, то раніше вона пристосується до чоловічої натури.

Ти ба, як заспівав!

— О, звичайно, ти ще дуже молода, чи не так? Мені здається, набагато молодша, ніж дівчата у твоєму віці. Швидше за все, ти зараз закохана вперше.

— Ні, — пробурмотіла я.

Так. Так! Принаймні вперше це так відчувалося. Так приємно. Так повнозвучно. Так неповторно. Так болісно. Так солодко.

Граф тихенько засміявся.

— Не треба соромитися. Я був би розчарований, якби все було інакше.

Те саме він сказав під час суаре, коли я ударилася в сльози через гру Ґідеона на скрипці.

— По суті, все дуже просто: любляча жінка помре заради коханого чоловіка без крихти сумніву, — вів далі граф. — Ти б віддала за Ґідеона своє життя?

Взагалі-то, не хотілося б.

— Я ще про це не думала, — спантеличилась я.

Граф зітхнув.

— На жаль — і завдяки сумнівному захисту твоєї матері — ви не так багато часу провели разом, ти і Ґідеон, але я вже зараз вражений, як добре він виконує завдання. Любов буквально палає у твоїх очах. Любов — і ревнощі!

Яке ще завдання?

— Немає нічого, що було б легше передбачити, ніж реакцію закоханої жінки. Найпростіше у світі контролювати жінку, що керується своїми почуттями до чоловіка, — правив далі граф. — Я пояснив це Ґідеону під час нашої найпершої зустрічі. Звичайно, мені трохи шкода, що він так багато зусиль витратив на твою кузину… Як її там звуть? Шарлотта?..

Тепер я витріщилася на нього. З якоїсь причини я згадала видиво тітоньки Медді й серце з рубіна, що лежало на виступі скелі. Найбільше мені хотілося заткнути собі вуха, щоб не чути цього м’якого голосу.

— Він у цьому питанні набагато витонченіший, аніж я був у його віці, — говорив граф. — 1 треба визнати, що від природи отримав чимало чеснот. Тіло Адоніса! Що за гарне обличчя, а чарівність, а таланти! Напевно, йому взагалі нічого не треба робити — дівочі серця і так злетяться до нього.

Обличчя діамантове у Лева гордовите, Та миттю змушує гнів світло потьмяніти…

Правда вдарила мене в саме серце. Усе, що Ґідеоп роїнні, усі його дотики, жести, поцілунки, слова — все це потрібно було тільки для того, щоб маніпулювати мною. Для того щоб я в нього закохалась, як до мене — Шарлотта. Щоб нас леї ще було контролювати.

І граф мав рацію: особливо багато Ґідеону для цього не знадобилося. Моє дурне дівоче серце саме полетіло до нього і впало до його ніг.

Перед моїм внутрішнім поглядом виник лев, який ішов до рубінового серця й одним-єдиним рухом лапи змітав його н прірву. Як у сповільненій зйомці, воно впало вниз, ударилося об дно ущелини і розбилося на тисячі крихітних краплинок крові.