Сапфірова книга

— А ми спробуємо піднести йому настрій співом, — вирішив містер Мерчант і сів до спінета. — Зробіть мені честь, леді Лавініє. Cosi fan tutte?[72]

Ґідеон поклав мою руку на свою і відвів мене на кілька кроків убік.

— І скільки ж ти, чорт забирай, випила?

— Парочку келишків, — зізналася я. — Напевно один із таємних інгредієнтів — це щось інше, а не алкоголь. Може, абсент? Як у тому сумному фільмі з Ніколь Кідман «Мулен Руж».

Я зітхнула.

— The greatest thing you’ll ever learn is just to love and be loved in return[73] .Можу закластися, ти й це можеш зіграти.

— Запам’ятай раз і назавжди: я ненавиджу мюзикли, — процідив Ґідеон. — Як гадаєш, ти протримаєшся ще кілька хвилин? Нарешті прибув лорд Аластер, і щойно ми його привітаємо, нам можна буде йти звідси.

— Уже? Шкода! — сказала я.

Ґідеон тільки похитав головою.

— Схоже, ти геть втратила відчуття часу. Якби я міг, я б застромив твою голову під холодну воду.

До нас підійшов граф Сен-Жермен.

— Це був… особливий виступ, — зауважив він і подивився на Ґідеона, задерши брову.

— Мені дуже шкода, — сказав Ґідеон, зітхнувши, і подивився туди, де стояли обидва новоприбульці. — Лорд Аластер зовні дещо товстіший, ніж зазвичай.

Граф засміявся.

— І не сподівайся. Мій ворог у чудовій формі. Ракоці бачив, як він сьогодні по обіді фехтував у Ґалліяно — жоден із дурних молодиків не мав і найменшого шансу проти нього. Ідіть за мною, мені аж кортить побачити його обличчя.

— Він сьогодні такий милий, — шепнула я Ґідеону, коли ми йшли за графом. — Знаєш, минулого разу він мене страшенно налякав, але сьогодні в мене таке відчуття, ніби він мій дідусь абощо. Він мені навіть подобається. І як чудово, що він подарував тобі Страдіварі. Це ж справжнє багатство, якщо продати її на «eBay». У-упс, підлога щось хитається.

Ґідеон обійняв мене за талію.

— Присягаюсь, я вб’ю тебе, щойно все це закінчиться, — пробурмотів він.

— Цікаво, я заїкаюсь?

— Ще ні, — сказав він. — Але я впевнений, що скоро будеш.

— Хіба я вам не сказав, що він ось-ось з’явиться? — Лорд Бромптон поклав одну руку на плече чоловіка в блискучому золоті, а другу — на плече графа. — Мені сказали, що ви вже знайомі. Лорде Аластер, ви ніколи жодним словом не обмовилися, що особисто знаєте знаменитого графа Сен-Жермена.

— Це не те, чим я зазвичай хвалюся, — гордовито прорік лорд Аластер, а чоловік у чорному з оливковою шкірою, що стояв трохи позаду нього, додав хрипким голосом: «Так воно і є».

Його пекучі очі буквально пропалювали діри в обличчі графа, тож не можна було сумніватися в тому, як сильно він ненавидить супротивника. На якусь частку секунди мені здалося, що в нього під накидкою є шпага, яку він зараз дістане. Я взагалі не могла зрозуміти, чому він прийшов у накидці. По-перше, було Дуже тепло, а по-друге, в такій урочистій обстановці вона сприймалася недоречно й дивно.

Лорд Бромптон увесь сяяв, ніби не помічаючи ворожої атмосфери.

Граф зробив крок уперед.

— Лорде Аластер, яка радість! Хоч ми й познайомилися багато років тому, проте я вас ніколи не забував, — сказав він.

Оскільки я стояла за графом, то не могла бачити виразу його обличчя, але з голосу мені здавалося, що він посміхався. Його голос лунав доброзичливо й весело.

— Я пам’ятаю наші бесіди про рабство й мораль і те, який я був здивований, побачивши, як вправно ви вмієте відокремлювати одне від іншого — достоту, як ваш батько.

— Граф ніколи нічого не забуває, — захопливо мовив лорд Бромптон. — У нього феноменальний мозок! За останні дні в його компанії я вивчив більше, ніж за все своє життя. Чи відомо вам, наприклад, що граф уміє виготовляти штучні самоцвіти?

— Так, мені це відомо. — Погляд лорда Аластера ще дужче збайдужів, якщо це взагалі було можливо, а його супутник важко дихав, наче готовий ось-ось сказитися.

Я зачаровано дивилася на його накидку.

— Наука не належить до улюблених занять лорда Аластера, наскільки я пам’ятаю, — зауважив граф. — О, як нечемно з мого боку. — Він ступив крок убік, відкриваючи погляду лорда Ґідеона й мене. — Я хотів вам рекомендувати цих двох чарівних молодих людей. Чесно кажучи, це було єдиною причиною мого сьогоднішнього перебування тут. У моєму віці уникають товариства і рано лягають спати.

Лорд глянув на Ґідеона, і його очі розширилися.

Лорд Бромптон зайняв простір між Ґідеоном і мною своїм масивним тілом.

— Лорде Аластер, дозвольте рекомендувати вам сина віконта Баттена. І вихованку віконта, чарівну міс Грей.

Мій реверанс був із двох причин менш шанобливим, аніж передбачалося етикетом: по-перше, я боялася втратити рівновагу, по-друге, лорд був настільки гордовитим, що я зовсім забула, що граю роль бідної вихованки лорда Баттена. Гай-гай, я сама була онукою лорда зі старого і прославленого роду, до того ж походження в наш час взагалі не мало значення — всі люди рівні, чи ні?