Читаем Сапфірова книга полностью

Я насилу втрималась, щоб глибоко не зітхнути, згадавши наше прощання перед ательє мадам Россіні. Ґідеон навіть не глянув на мене, хоча ще кілька хвилин тому ми цілувалися. Знову. А я тільки вчора ввечері присягнулася Леслі по телефону, що це ніколи не повториться: «Поки ми не з’ясуємо однозначно, що між нами відбувається!»

До речі, Леслі тільки засміялась у відповідь.

— Та ну, кого ти хочеш обдурити? Абсолютно ясно, що між вами відбувається: ти закрутила собі голову хлопцем та й годі!

Але як я могла бути закохана в хлопця, з яким познайомилася лише кілька днів тому? Хлопця, який здебільшого мною лише попихує? Правда, в моменти, коли він цього не робить, він просто… він такий… такий неймовірно…

— А ось і я! — каркнув Ксемеріус і з розгону приземлився на стіл біля свічника.

Кароліна, що сиділа на колінах у мами, здригнулась і втупилася в його напрямку.

— Що, Каролінко? — запитала я тихенько.

— Та ні, нічого, — сказала вона. — Мені здалося, що я побачила якусь тінь.

— Правда? — я ошелешено подивилася на Ксемеріуса.

Він тільки знизав плечима і посміхнувся.

— Скоро повня. Чутливі люди можуть іноді нас бачити, але тільки краєчком ока. Придивляться пильніше, а нас уже немає… — Він знову повис на люстрі. — Стара леді з сивими кучериками бачить і чує теж набагато більше, ніж вам розповідає. Коли я для приколу поклав їй лапу на плече, вона схопилася за це місце… Але в твоїй родині мене це не дивує.

Я з Любов’ю подивилася на Кароліну. Така чутлива дитина — не хотілося б, щоб вона успадкувала від тітоньки Медді дар видіння.

— Зараз буде моє улюблене місце, — мовила Кароліна з пломенистими очима, і тітка Медді охоче розповіла, як садистка Гейзел у вихідній недільній сукні стояла по шию у вигрібній ямі й голосно кричала: «Я тобі це вдома ще пригадаю, Маделейн, ще пригадаю!»

— І вона й справді пригадала, — вела далі тітка Медді. — І не один раз.

— Але цю історію ми послухаємо не сьогодні, — енергійно втрутилася мама. — Дітям час у ліжко. Завтра їм до школи.

Ми всі тільки зітхнули, причому тітонька Медді найголосніше.

У п’ятницю був млинцевий день, а отже, ніхто не пропускав обід у шкільній їдальні, бо млинці були там єдиною їстівною стравою. Я знала, що Леслі ладна все віддати за млинці, тож я не дозволила їй залишитися зі мною в класі, де ми домовилися зустрітися з Джеймсом.

— Іди їсти, — сказала я. — Я розсерджуся, якщо через мене ти відмовишся від млинців.

— Але тоді нікому буде стояти на шухері. Крім того, мені хочеться докладніше дізнатися про те, що вчора сталося з тобою, Ґідеоном і зеленою канапою…

— Детальніше я вже, хоч заріж, тобі не розкажу, — відрубала я.

— Ну, тоді розкажи ще раз, це так романтично!

— Іди їсти млинці!

— Сьогодні ти обов’язково повинна взяти номер його мобільника, — сказала Леслі. — Це ж золоте правило: не цілуй хлопця, коли не знаєш номера його мобілки.

— Смачні, рум’яні млинці з яблуками… — докинула я.

— Але…

— Зі мною залишається Ксемеріус, — я показала на підвіконня, де сидів Ксемеріус і, нудьгуючи, жував гострий кінчик хвоста.

Леслі здалася.

— Ну, гаразд. Але нехай він навчить тебе сьогодні чогось потрібного. Нащо комусь уміти розмахувати указкою місіс Каунтер! А якщо тебе в такому вигляді хтось побачить, то миттю запроторить до психлікарні, подумай про це.

— Іди вже, — сказала я і випхала її за двері тієї миті, коли в кімнаті з’явився Джеймс.

Джеймс зрадів, що ми цього разу були самі.

— Ця веснянкувата нервує мене, постійно втручаючись. Вона геть мене не бачить.

— Причина цього… а-а-а… забудь.

— Чим можу тобі нині прислужитися?

— Я подумала, що ти міг би мені розповісти, як віталися на суаре у вісімнадцятому столітті.

— Віталися?

— Атож, віталися. Салют. Добрий вечір. Ну, ти знаєш, як вітають одне одного при зустрічі. І що при цьому роблять. Тиснуть руку, цілують руку, кланяються, присідають, як кажуть: світлість, ясновельможність, високість… усе так складно, й легко помилитися.

Джеймс надувся, як лопух на вогні.

— Не помилишся, якщо робитимеш те, що я говорю. У першу чергу я тобі покажу, як дама присідає перед кавалером, який має один із нею суспільний стан.

— Супер, — похвалив Ксемеріус. — Цікаво тільки, як Ґвендолін має дізнатися, яке суспільне становище цей кавалер посідає?

Джеймс втупився в нього.

— А це що таке? Ану, тпрусь! Геть звідси!

Ксемеріус скептично пирхнув.

— Як ти сказав?

— Ох, Джеймсе, — мовила я. — Придивися. Це Ксемеріус, мій друг… е-е-е… демон-горгулья. Ксемеріусе, це Джеймс, теж мій друг.

Джеймс витягнув із рукава носовик, і я відчула запах конвалій.

— Хай там що… він повинен піти. Він нагадує мені, що я страшенно марю, марю гарячково, а проте маю вчити невиховану дівчинку хороших манер.

Я зітхнула.

— Джеймсе, це не маячня, коли ти нарешті зрозумієш? Двісті років тому в тебе, напевно, і була лихоманка, але потім ти… загалом, ти і Ксемеріус… ви обоє…

— …померли, — завершив Ксемеріус. — Якщо бути точним, — він схилив голову на плече. — Це ж правда. Що ти ходиш коло та навколо?

Джеймс обмахнувся носовичком.

— Нічого не хочу чути. Коти не вміють розмовляти.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Аквамарин
Аквамарин

Это всё-таки случилось: Саха упала в бассейн – впервые в жизни погрузившись в воду с головой! Она, наверное, единственная в городе, кто не умеет плавать. 15-летняя Саха провела под водой четверть часа, но не утонула. Быть может, ей стоит поблагодарить ненавистную Карилью Тоути, которая толкнула ее в бассейн? Ведь иначе героиня не познакомилась бы с Пигритом и не узнала бы, что может дышать под водой.Герои книги Андреаса Эшбаха живут в Австралии 2151 года. Но в прибрежном городе Сихэвене под строжайшим запретом многие достижения XXII века. В первую очередь – меняющие облик человека гаджеты и генетические манипуляции. Здесь люди всё еще помнят печальную судьбу вундеркинда с шестью пальцами на каждой руке, который не выдержал давления собственных родителей. Именно здесь, в Сихэвэне, свято чтут право человека на собственную, «естественную» жизнь. Открывшаяся же тайна превращает девушку в изгоя, ей грозит депортация. И лишь немногие понимают, что Саха может стать посредником между мирами.Андреас Эшбах (родился в 1959 году) – популярный немецкий писатель-фантаст, известный своим вниманием к экологической тематике; четырехкратный обладатель Немецкой научно-фантастической премии имени Курда Лассвица. Его романы несколько раз были экранизированы в Германии и переведены на десятки языков. А серия «Антиподы», которая открывается книгой «Аквамарин», стала одной из самых обсуждаемых на родине автора. Дело не только в социально-политическом посыле, заложенном в тексте, но и в детально проработанном мире далекого будущего: его устройство само по себе – повод для размышления и обсуждения.

Андреас Эшбах , Наталия Александровна Матвеева , Наталья Александровна Матвеева , Оксана Головина , Татьяна Михайловна Батурина

Зарубежная литература для детей / Остросюжетные любовные романы / Современные любовные романы / Самиздат, сетевая литература / Детская фантастика
Академик Вокс
Академик Вокс

Страшная засуха и каменная болезнь иссушили земли Края, превратили Каменные Сады в пустошь, погубили все летучие корабли. Нижним Городом правят молотоголовые гоблины — Стражи Ночи, а библиотечные ученые вынуждены скрываться в подземном Тайнограде. Жители Санктафракса предчувствуют приближение катастрофы, одного Верховного Академика Вокса это не пугает. Всеми забытый правитель строит хитроумные злокозненные планы на будущее, и важная роль в них отводится Плуту Кородеру, Библиотечному Рыцарю. Плут все бы отдал за то, чтобы воздушные корабли снова бороздили небо Края, а пока ему предстоит выдержать немало испытаний, опасных и неожиданных: рабство у Гестеры Кривошип, отвратительная роль предателя, решающую схватку с беспощадными шрайками в туннелях Тайнограда...

Крис Риддел , Пол Стюарт

Зарубежная литература для детей / Детская фантастика / Книги Для Детей