Сапфірова книга

— О, клас, «Linkin Park»[28], — сказала я, в той час як моє серце забилося частіше, адже поряд опинився Гідеон.

— Що? Пардон. Одну хвилинку, — його пальці ковзали по дисплею. — Ось. Моцарт. Це більше підходить, — він простягнув мені айпод. — Ні, поклади його в кишеню, руки в тебе мають бути вільні.

— Але ти ж не чуєш музики, — сказала я, тоді як у моїх вухах співали скрипки.

— Чую я досить, не треба кричати. Окей, уявімо, що ми танцюємо варіант для восьми танцюристів. Ліворуч од мене стоїть пан, праворуч — двоє, всі в одному ряду. З твого боку те саме, але стоять дами. Реверанс, прошу!

Я присіла і нерішуче вклала долоню в його руку.

— Щойно ти назвеш мене «дурним дівчиськом», я зараз же кину!

— Ніколи в житті, — сказав Ґідеон і повів мене прямо, повз канапу. — У танці найголовніше — вишукане спілкування. Можу я поцікавитися, на чому ґрунтується ваша нелюбов до танців? Більшість молодих жінок люблять танцювати.

— Тихіше, мені потрібно концентруватися. — Досі все йшло добре. Я сама здивувалася. Tour de mainвиходив як по маслу: поворот ліворуч, поворот праворуч. — Ми могли б повторити ще раз?

— Підборіддя вгору. Так правильно. І дивись на мене. Очі весь час на мене, хай який красень при цьому мій сусід.

Я посміхнулася. Що це було? Він напрошується на комплімент? Оце вже ні, я таку втіху йому не зроблю. Хоча, треба визнати, танцював Ґідеон чудово. З ним було все інакше, ніж із Товстогубим — усе виходило само собою. Мало-помалу менует навіть почав мені подобатися.

Ґідеон теж це помітив.

— Тільки подумати, у тебе виходить. Права рука, праве плече, ліва рука, ліве плече — дуже добре!

Він мав слушність. У мене виходило! Взагалі-то, танцювати менует було, як дурному з гори бігти. Я переможно зробила коло з одним із невидимих партнерів і знову вклала пальці в долоню Ґідеона.

— Ха! А казали, що в мене грація, наче у вітряка! — сказала я.

— Геть нахабне порівняння, — підтвердив Ґідеон. — Ти будь-якого вітряка переважиш!

Я хихикнула. А потім здригнулася.

— Тю! А зараз знову «Linkin Park».

— Пусте.

Поки в мене в вухах лунали «21 Guns»[29],Ґідеон незворушно пройшов зі мною останню фігуру і в кінці вклонився. Я майже шкодувала, що танець скінчився.

Я присіла в глибокому реверансі та вийняла навушники з вух.

— Тримай. Дуже мило було з твого боку навчити мене танцювати.

— Це егоїзм та й годі, — зауважив Ґідеон. — Зрештою, я набрався б через тебе сорому, ти вже забула?

— Ні.

Мій гарний настрій миттю зник. Я відвела погляд і знову прикипіла очима до стіни зі стільцями, не встигнувши себе зупинити.

— Гей, це ще не все! — мовив Ґідеон. — Досить непогано, але не бездоганно. А чого це ти надулася, як півтора нещастя?

— Як ти гадаєш, чому граф Сен-Жермен хоче, щоб я конче з’явилася на суаре й на балу? Він би міг побачити мене тут, у Темплі, де не було б ризику, що я перед усіма осоромлюся. Ніхто не дивуватиметься і не розгледить у мені нащадка.

Якусь хвилю Ґідеон мовчки дивився на мене, перш ніж відповісти.

— Граф не любить розповідати про свої задуми, але за кожною його ідеєю стоїть геніальний план. У нього є конкретні підозри щодо тих чоловіків, які наскочили на нас у Гайд-парку, і, як на мене, він хоче виманити ватажка, відрекомендувавши нас товариству.

— О, — сказала я. — Ти маєш на увазі, що чоловіки зі шпагами знову нас…

— Доки ми будемо поміж людей, ні, — відказав Ґідеон. Він сів на спинку канапи і схрестив на грудях руки. — І все-таки я вважаю цей захід небезпечним. Особливо для тебе.

Я сперлася на край стола.

— Хіба ти не підозрював Люсі й Пола через події в Гайд-парку?

— Так і ні, — відповів Ґідеон. — Такий пан, як граф Сен-Жермен, нажив собі чимало ворогів за життя. У хроніках є кілька повідомлень про замахи на нього. Припускаю, що Люсі й Пол об’єдналися з одним або кількома ворогами, щоб досягти своєї мети.

— Граф теж так думає?

Ґідеон знизав плечима.

— Сподіваюся.

Я трохи подумала.

— Я не заперечую, якщо ти знову порушиш правила і візьмеш із собою пістолет Джеймса Бонда[30], — запропонувала я. — Проти нього ці типи зі шпагами нічого не вдіють. До речі, звідки він у тебе? Я б теж почувалася краще, якби мала пістолет.

— Зброя, якою ти не вмієш орудувати, швидше за все буде скерована на тебе ж саму, — сказав Ґідеон.

Я подумала про японський ніж для овочів. Неприємно було уявляти, що його можуть застосувати проти мене.

— А Шарлотта добре фехтує? Вміє орудувати пістолетом?

Він знову стенув плечима.

— Вона займається фехтуванням із дванадцяти років, звичайно, фехтує вона добре.

Звичайно. Шарлотта вміє все робити добре. Не вміє хіба що бути приємною у спілкуванні.

— Вона б сподобалася графу, — сказала я. — Я, вочевидь, йому не до вподоби.

Ґідеон засміявся.

— Поки ти ще можеш змінити його враження. Він хоче ближче з тобою познайомитися не в останню чергу для того, щоб перевірити, чи передбачення таки правдиві щодо тебе.

— Щодо магії Крука? — як завжди, коли мова заходила на цю тему, мені стало якось ніяково. — А пророцтво не говорить, що під цим мається на увазі?

Ґідеон мав сумніви, але потім тихо сказав: