Сапфірова книга

Решта будинку була забита антикваріатом і портретами всіляких пращурів, з яких лише деякі милували око. А ще в нас була бальна зала, в якій я вчила Ніка кататися на велосипеді, зазвичай потайки, бо, як усім відомо, рух на вулицях у сьогоднішніх містах страх який небезпечний.

Як завжди, я пошкодувала, що ми з мамою не снідаємо в себе нагорі, але моя бабуся леді Аріста наполягала, щоб ми збиралися в похмурій їдальні, стіни якої були обшиті дошками кольору молочного шоколаду, принаймні це було єдине приємне порівняння, яке спадало мені на думку. Інше… е-е-е… було менш апетитним.

Але сьогодні хоча б настрій за столом був помітно кращий, аніж учора, я це відразу помітила, щойно зайшла в кімнату.

Леді Аріста, яка завжди чимось нагадувала вчительку балету, що суворо стежить за всіма, сказала ласкаво: «Доброго ранку, моя дитино!» А Шарлотта і її мама посміхнулись, ніби вони знали щось, про що я не здогадувалася.

Оскільки тітка Ґленда ніколи мені не посміхалась (і взагалі нікому, якщо не брати до уваги кисле підведення куточка губ), а Шарлотта вчора вивалила мені на голову купу мерзот, то я зараз же запідозрила щось недобре.

— Щось трапилося? — запитала я.

Мій дванадцятирічний брат підморгнув мені, коли я сіла на своє місце біля Кароліни, а мама тут же передала повну тарілку з канапками і яєчнею. Я мало не знепритомніла від голоду, коли в ніс мені вдарив запах їжі.

— Ой, людоньки, — мовила тітка Гленда. — Грейс, ти, напевно, хочеш, щоб твоя дочка відразу отримала місячну норму жирів і холестерину?

— Ще б пак, — байдуже кинула мама.

— Згодом вона тебе зненавидить за те, що ти не стежила за її фігурою, — зауважила тітка Гленда і знову посміхнулася.

— У Гвенні бездоганна фігура, — сказала мама.

— Поки що, — докинула тітка Гленда. Вона досі посміхалася.

— Ви їй у чай нічого не додавали? — шепнула я Кароліні.

— Хтось щойно телефонував, і відтоді тітку Гленду і Шарлотту наче хтось підмінив! — прошепотіла Кароліна у відповідь.

Цієї миті на підвіконня знадвору приземлився Ксемеріус. Склавши крила, він просунув голову крізь шибку.

— Доброго ранку, — зраділа я.

— Доброго ранку, — відказав Ксемеріус і зістрибнув із підвіконня на порожній стілець.

Поки всі інші повитріщали на мене очі, Ксемеріус чухав живіт.

— А родина в тебе ого-го! Я до кінця ще не розібрався, хто є хто, але зауважив, що тут дуже багато жінок. Я б навіть сказав, забагато. 1 половину з них, здається, неодмінно слід полоскотати. — Він струснув крилами. — А де тата всіх цих дітлахів? І де свійські тварини? Такий величезний будинок і навіть жоднісінької канарки! Я розчарований.

Я посміхнулася.

— А де тітонька Медді? — запитала я, почавши нарешті їсти.

— Припускаю, що в моєї дорогої невістки потреба у сні сильніша, ніж цікавість, — відповіла з гідністю леді Аріста. Вона сиділа, пряма, як свічка, і їла половинку тоста, тримаючи її кінчиками пальців. (Я, до речі, ніколи не бачила бабусю інакше, ніж отакою рівнісінькою.) — Оскільки вчора вона встала дуже рано, то цілий день ходила, як опечена. Не думаю, що вона з’явиться раніше десятої години.

— І слава Богу, — озвалася тітка Ґленда скрипучим голосом. — Її маячня про сапфірові яйця і годинник на башті діє на нерви. А ти як почуваєшся, Ґвен? Можу уявити, що для тебе все це зовсім непросто.

Я гмикнула.

— Це, мабуть, страшно — раптово з’ясувати, що народжений для чогось вищого, і при цьому не відповідати очікуванням.

Тітка Ґленда настромила на виделку шматок помідора.

— Містер Джордж розповідав, що Ґвендолін досі справлялася дуже добре, — сказала леді Аріста. 1 ще до того, як мене втішив вияв її підтримки, докинула: — У всякому разі, відповідно до обставин. Ґвендолін, сьогодні після занять по тебе заїдуть і відвезуть до Темпла. 1 цього разу тебе супроводжуватиме Шарлотта. — Вона сьорбнула чаю.

Я не могла розкрити рота, інакше звідти вивалився б шматок яєчні, тому я тільки злякано витріщалася. Замість мене Нік і Кароліна запитали в один голос:

— Чого це?

— Того, — сказала тітка Ґленда, дивно трясучи головою, — того, що Шарлотта знає все, що має знати Ґвендолін, щоб відповідати своєму призначенню. І тому через вир подій останніх днів, як ми всі можемо уявити, у Темплі хочуть, щоб Шарлотта допомогла своїй кузині в підготовці до наступних стрибків.

Вигляд вона мала такий, наче її дочка щойно виграла олімпіаду. Щонайменше.

До наступних стрибків? Що-що?

— Хто ця худа і зла руда шкиринда? — поцікавився Ксемеріус. — Краще було б, щоб вона доводилася тобі дядькової свахи наймичкою.

— Не те щоб нас здивувало це прохання, але ми задумалися, чи варто піти в цьому разі назустріч. Зрештою, тепер Шарлотта не має ніяких зобов’язань. Але… — в цьому місці худа руда зла шки… е-е-е… тітка Ґленда театрально зітхнула. — Шарлотта усвідомлює важливість цієї місії і самовіддано готова докласти своїх зусиль до успіху.

Мама теж зітхнула і співчутливо глянула на мене. Шарлотта прибрала за вухо кучерик блискучого рудого волосся і, кліпаючи віями, подивилася в мій бік.

— Е? — здивувався Нік. — Чого Шарлотта може навчити Ґвендолін?