Поштамт

— Гаразд, чудово. Не маю нічого проти песиків. 1 де він?

— На кухні. Я назвала його Пікассо.

Я зайшов і подивився на пса. Бачити він не міг\ Шерсть затуляла очі. Глянув, як він ходить. Підібрав його і зазирнув у вічі. Бідний Пікассо!

— Любонько, ти хоч знаєш, що ти накоїла?

— Він тобі не сподобався?

— Я не кажу, що він мені не сподобався. Однак він тупенький. IQ в нього близько 12. Ти сходила й притягла нам пса-ідіота.

— Звідки знаєш?

— Подивився і знаю.

Тої миті Пікассо почав сцяти. Сцяк у ньому було повно. Вони збігали кухонною підлогою довгими широкими жовтими струмками. Потім Пікассо закінчив і побіг роздивлятися зроблене.

Я його підібрав.

— Витри тут.

Так Пікассо став іще однією проблемою.

Я прокидався після 12-годинної нічної зміни через Джойс, котра смикала мене, під геранями і питав:

— Де Пікассо?

— До біса Пікассо! — відповідала вона.

Я голим, з набряклим прутнем вилазив із ліжка.

— Ти що, знову лишила його надворі? Я ж казав тобі не лишати його вдень у дворі!

Голий, надто втомлений, щоби вдягатися, ішов до заднього дворика, надійно прикритого від чужих очей. І, звісно ж, там був Пікассо, укритий п’ятьма сотнями мух, що повзали ним, намотуючи кола. Я вибігав із хати з прутнем, що починав уже спадати, і кляв тих мух. Вони сиділи в нього на очах, у шерсті, вухах, паху, пащі… всюди. А він тільки сидів і усміхався мені. Сміявся наді мною, коли мухи його живцем їли. Мабуть, він знав більше, ніж усі ми. Я взяв його на руки й заніс додому.

«Собака малий сміявся, 

побачивши такі пустощі;

а страва геть із ложкою втекла».

— А щоб тобі скисло, Джойс! Я ж тобі казав, казав тобі, казав.

— Ну, це ж ти його привчив надвір ходити. От він посрати й ходить!

— Так, але коли він завершує, занось його назад. У нього тямки не вистачає самому повернутися. І змивай лайпо, коли він завершує. Ти там мушиний рай створила.

Щойно я засипав, Джойс знову бралася мене смикати. До тої нари мільйонів було достобіса далеко.

15

Я куняв у фотелі, чекаючи на їжу.

Підвівся взяти собі склянку води і, як заходив до кухні, уздрів Пікассо, який підійшов до Джойс і лизнув її щиколотку. Я був босий, тож вона мене не почула. Надягла щось на високих підборах. Глянула на собаку, і її обличчя стало втіленням щирої селюцької ненависті, розпеченої до білого жару. Миском туфлі вона щодуху копнула пса. Бідося тільки заскімлив і забігав колами. З його міхура закрапала сеча. Ну а я прийшов за склянкою води. Тримав її в руці, не встиг ще налити води, то жбурнув її в полицю з чашками зліва від раковини. Скло розлетілось навсібіч. Джойс устигла затулити лице руками. Начхати. Підхопив собаку і вийшов. Сів із ним у фотель і став пестити малого дристуна. Він дивився на мене, висолопивши язик, і лизав мені зап’ястя. Хвіст його тріпотів і плескав, наче риба, що помирає в пакеті.

Я побачив, як Джойс на колінах збирала скло в паперовий мішок. Потім почала схлипувати. Намагалася то приховати. Повернулася до мене спиною, проте видно було, як її трясе, смикає, розриває.

Я поставив Пікассо на підлогу і зайшов до кухні.

— Крихітко, крихітко, не требаї

Обійняв її ззаду. Була безвольною.

— Крихітко, вибач… Мені шкода.

Я притиснув її до себе, поклавши руку їй на живіт. Масажував його ніжно і м’яко, намагаючись припинити судоми.

— Спокійно, крихітко, тепер розслабся. Легше…

Вона трохи заспокоїлася. Я прибрав їй волосся і поцілував за вухом. Там було тепло. Вона відсмикнулася. Коли я поцілував її ще раз, Джойс уже не опиралася. Відчув її дихання і короткий стогін. Узяв на руки й переніс до іншої кімнати, де й сів, із нею в обіймах, на стілець. На мене вона не дивилася. Цілував їй шию та вуха. Однією рукою обіймав за плечі, другу тримав на стегнах. Погладжував її по стегну вгору-вниз, у такт її диханню, намагаючись прибрати негативну енергію.

Зрештою вона подивилася на мене з наймлявішою зі своїх усмішок. Я потягнувся і куснув її за кінчик підборіддя.

— Навіжене курво! — сказав я.

Вона розсміялася, а потім ми цілувалися, рухаючи головами назад-уперед. Вона знову почала схлипувати. Я відсунувся і сказав:

— НЕ ТРЕБА!

Ми поцілувалися знову. Підхопив її і поніс до спальні, хутко стягнув штани, майтки і взуття. Не знімаючи з неї туфель, стягнув труси і їй, зняв одну туфлю і так, з однією взутою ногою та другою босою, влаштував їй найкращі гопки за останні кілька місяців. З полиць попадали всі горщики з геранню. Коли я кінчив, то лагідно її заколисав, бавлячись із її довгим волоссям і говорячи ніжності. Вона муркотіла. Зрештою підвелася і пішла до ванної.

Не повернулася. Звідти пішла на кухню і, щось наспівуючи, почала мити посуд.

Заради Христа, Стів МакКвін не зробив би того ліпше.

У мене на руках було двоє Пікассо.

16

Після обіду або ланчу, або чим там воно було — з цією 12-годинною нічною зміною я вже не певен був, що чим було, — я сказав: