Печера ідей

— О ні, річ не в тому, — відповів Геракл. — Її лице відвертає мою увагу. Мої очі надто часто спокушаються складністю того, що бачать. Ось, наприклад, перед твоїм приходом я поринув у думки, розглядаючи он ту цікаву тріщину на стіні, її шлях і розгалуження, її початок… Так от: лице моєї рабині — це нескінченний закручений вузол із тріщин, повсякчасна загадка для мого ненаситного погляду. Тим-то я й вирішив приховати її обличчя й звелів носити цю безлику маску. Мені подобається, коли мене оточують прості речі: прямокутник столу, кола чаш — прості геометричні форми. Робота ж моя, навпаки, полягає в тому, щоб розгадувати складне. Але ж, прошу тебе, влаштовуйся на ложі… Ось у мисці свіжі фрукти… Покуштуй солодкий інжир. Я страшенно люблю інжир, а ти? Можу ще запропонувати тобі чашу нерозведеного вина…

Чоловік, що слухав спокійні Гераклові слова з дедалі більшим здивуванням, поволі опустився на ложе. Його лиса голова відкидала на стіну ідеально круглу тінь у світлі маленького каганця, що стояв на столі. Тінь від Гераклової голови — конус із широкою основою і коротким жмутиком волосся, що сріблилося на маківці, — сягала аж до стелі.

— Дякую. Наразі не хочу, — відказав гість.

Геракл стенув плечима, відгорнув зі столу кілька сувоїв папірусу, підсунув до себе миску з фруктами, сів і взяв інжирину.

— Чим я можу тобі допомогти? — люб’язно запитав він.

Удалині пролунав різкий гуркіт грому. Помовчавши, гість відповів:

— Правду кажучи, я не знаю. Подейкують, що ти розгадуєш таємничі загадки. Я прийшов запропонувати тобі таку.

— Покажи мені її, — сказав Геракл.

— Тобто?

— Покажи мені твою загадку. Я розгадую лише ті таємниці, які можу бачити. Це текст? Якась річ?

Гість знову прибрав здивованого вигляду — насуплене чоло, ледь розтулені губи, тимчасом як Геракл акуратно відкусував головку інжирини*.

__________

^{* Я перекладаю буквально — «головка інжирини», хоча не зовсім розумію, що мав на увазі невідомий автор. Можливо, йдеться про найгрубшу і найм’ясовитішу частину плоду, однак це може стосуватися й тої частини, що біля хвостика. Може бути й таке, що цей вислів — лише авторський спосіб виділити слово «голова», яке, схоже, набуває дедалі більшого ейдетичного значення.}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

— Ні, це не текст і не річ, — поволі відказав чоловік. — Загадка, з якою я прийшов до тебе, про те, що колись було, але тепер його вже нема. Це спогад. Або ж ідея спогаду.

— Як же ти хочеш, щоб я розгадав таку загадку? — усміхнувся Геракл. — Я тлумачу лише те, що можуть прочитати мої очі. За межі слів я не виходжу…

Гість пильно, немовби з викликом, поглянув на нього.

— За словами завжди криються ідеї, хоч їх і не видно, — промовив він. — І лише вони важать**, — куляста тінь опустилася, коли чоловік нахилив голову. — Принаймні ми віримо в незалежне існування Ідей. Але мені, мабуть, варто назватися: я Діагор з дему Медонт, викладаю філософію та геометрію у школі в Академовому гаю. Ну знаєш… тій, що її іменують Академією[20]. Нею керує Платон.

__________

^{** Незалежно від їхнього значення в розмові двох героїв твору, фрази «За словами завжди криються ідеї…» і «лише вони важать» мені видаються повідомленням від автора, яким він прагне підкреслити наявність ейдезису. Монтал, схоже, як завжди, нічого не помітив.}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Геракл кивнув.

— Я чув про Академію і трохи знаю Платона, — сказав він. — Хоча, мушу визнати, останнім часом рідко його бачу…

— Не дивно, — відповів Діагор. — Він дуже зайнятий: пише нову книжку своїх «Діалогів», про ідеальну державу. Але я прийшов поговорити не про нього, а про… про одного з моїх учнів — Трамаха, сина вдови Етіди, юнака, якого кілька днів тому загризли вовки… Тобі відомо, про кого йдеться?

Вираз Гераклового м’ясистого обличчя, тьмяно освітленого каганцем, не змінився. «Отже, Трамах навчався в Академії, — подумав він. — Саме тому Платон прийшов висловити співчуття Етіді». Він знову кивнув і сказав:

— Я знаю його родину, але мені не було відомо, що Трамах навчався в Академії…

— Навчався, — підтвердив Діагор. — І був здібним учнем.

Геракл сплів головки своїх товстих пальців і запитав:

— І та загадка, з якою ти прийшов до мене, пов’язана з ним?

— Безпосередньо, — відказав філософ.

Геракл на якусь хвилю замислився, а тоді махнув рукою.

— Гаразд. Розкажи мені якнайкраще, а тоді подивимося.