Печера ідей

Процесія вийшла з Міста через Дипілонську браму[16] й рушила Священним шляхом[17] у вогкій і холодній нічній імлі, лишаючи вогні осель позаду. Кам’яні статуї і споруди Кераміку[18] неначе тремтіли й хвилювалися у світлі смолоскипів. То там, то інде з темряви виступали фігури богів і героїв, укриті м’якою оліїстою поволокою нічної роси, написи на високих стелах, оздоблених вигинистими силуетами, грубі обриси урн, обснованих в’юнистим плющем. Раби обережно поклали тіло на похоронне багаття. У повітрі ковзнули звивисті звуки гобоїв; голосільниці чітким, завченим рухом роздерли одежі й затягли холодний і хвилястий плач. Почалися узливання на пошану богів мертвих. Присутні трохи розійшлися, щоб поспостерігати за обрядом. Геракл став біля величезної статуї Персея: відтята голова Медузи, яку герой тримав за волосся зі змій, опинилася саме навпроти Понторового обличчя і немовби роздивлялася його неживими очима. Урешті поспів’я стихло, пролунали останні слова, і золотаві голови чотирьох смолоскипів нахилилися до стосу дров — звиваючись, здійнявся багатоголовий Вогонь, і його численні язики схвилювали холодне й вогке повітря Ночі*.

__________

^{* Схоже, головні елементи ейдезису в цьому розділі — це «холод» і «вогкість», а також певний рух, «звивистий» або «хвилястий», у всіляких варіаціях. Цілком можливо, що йдеться про море (греки полюбляють цей образ). Але до чого тоді означення «ослизлий» та «оліїстий», які теж часто трапляються? Рухаємося далі.}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Чоловік кілька разів постукав у двері. Йому ніхто не відповів, і він постукав знову. Хмари з кількома головами заворушилися в темному афінському небі.

Нарешті двері відчинилися, і в їхньому отворі показалася фігура, загорнута у довгий чорний саван, із білим обличчям без рис. Чоловік знітився, мало не злякався, зам’явся, а тоді промовив:

— Я хочу бачити Геракла Понтора, якого називають розгадником таємниць.

Фігура мовчки ковзнула назад у тінь, і чоловік, досі вагаючись, зайшов до будинку. Надворі час від часу лунав гуркіт грому.

Геракл Понтор сидів за столом у своєму невеличкому покої. Покинувши читати, він замислено споглядав звивистий шлях великої тріщини, яка бігла від стелі до середини передньої стіни, коли зненацька двері м’яко відчинилися й на порозі постала Понсіка.

— Хтось прийшов до мене, — промовив Геракл, читаючи злагоджені хвилясті жести тонких рук і рухливих пальців своєї рабині в масці. — Чоловік. Хоче мене бачити.

Обидві руки пурхали в повітрі одночасно, розмовляючи десятьма головами своїх пальців.

— Гаразд. Нехай проходить.

Чоловік був високий і худий. Він кутався у простенький вовняний плащ, укритий слизуватими лусочками нічної вологи. Його правильної форми голова блищала лисиною, а підборіддя оздоблювала акуратно підстрижена біла борода. Очі його були ясні, але зморшки довкола них виказували вік і втому. Коли мовчазна Понсіка пішла, гість, що доти не зводив із неї враженого погляду, звернувся до Геракла:

— То це правда — те, що говорять про тебе?

— А що про мене говорять?

— Що розгадники таємниць читають обличчя людей і зовнішній вигляд речей, наче папірус. Що вони знають мову облуди й уміють її тлумачити. Чи не тому твоя рабиня ховає обличчя під безликою маскою?

Геракл, який підвівся, щоб узяти миску з фруктами та кратер[19] із вином, злегка всміхнувся й відказав:

— Бачить Зевс, не хотілося б мені руйнувати таку славу, але рабиня моя затуляє обличчя не задля свого спокою, а радше задля мого: малям її викрали лідійські розбійники і якось, під час однієї з численних нічних пиятик, вирішили розважитися — спалили їй обличчя й вирвали язичок… Пригощайся фруктами, якщо бажаєш… Схоже, один розбійник пошкодував її, а може, просто побачив нагоду заробити й узяв її до себе. Згодом він продав її як рабиню для хатніх робіт. Я купив її на ринку два роки тому. Вона мені подобається: мовчазна, як кішка, і старанна, як собака, але я волію не бачити її понищеного обличчя…

— Розумію, — мовив чоловік. — Тобі шкода її…