Печера ідей

^{— Ми прочитаємо Монталів текст разом, — урвала вона мене, стоячи у дверях. — Мені байдуже, будеш ти перекладати далі чи ні. Але я хочу, щоб ти викинув цю дурницю з голови.}

^{Обоє босі й голі, ми пішли до вітальні. Пригадую, я йшов за Єленою і до голови мені спала безглузда думка: «Ми хочемо пересвідчитися, що ми — людські істоти, матеріальні тіла з плоті й органів, а не лише персонажі або читачі… Невдовзі дізнаємося. Ми хочемо дізнатися». У вітальні було прохолодно, але на ту мить це не мало для нас значення. Єлена першою підійшла до столу і схилилася над оригінальним текстом. Я не здобувся на силі наблизитися і став за нею, дивлячись на її блискучу, вигнуту дугою спину, плавні лінії хребців, м’які подушки сідниць. Запала тиша. «Вона читає моє обличчя», — пригадую, подумав я. А тоді я почув, як вона охнула, і заплющив очі.}

^{— Ох, — сказала Єлена.}

^{Я відчув, що вона підійшла й обійняла мене. Її ніжність мене жахнула.}

^{— Ох… ох… — повторювала вона.}

^{Я не хотів запитувати. Не хотів знати. Я щосили притулився до її теплого тіла. І тоді почув її сміх: м’який, дедалі сильніший, він народжувався в її животі, немовби радісна присутність іншого життя.}

^{— Ох… ох… ох… — стогнала вона, не перестаючи сміятись.}

^{Пізніше, значно пізніше, я прочитав те, що прочитала Єлена, і зрозумів, чому вона сміялася. Я вирішив перекладати далі. Відновлюю роботу над текстом починаючи від речення: «Але Діагор і далі не бачив обличчя статуї».}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Але Діагор і далі не бачив обличчя статуї. Він нахилився ще трохи й подивився на нього.

Його риси були…*

__________

^{* Із цього місця в тексті прогалина. Монтал стверджує, що наступні п’ять рядків неможливо розібрати.}

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

— Хитрющий чоловік, — промовив Геракл, коли вони вийшли з майстерні. — Лишає фрази незавершеними, як свої скульптури. Поводиться відразливо, щоб ми сахнулися, затиснувши носи, але я певен, що перед своїми учнями він уміє бути чарівливим.

— Гадаєш, це він?.. — запитав Діагор.

— Не варто поспішати. Істина може бути далеко, але в неї безмежний терпець, і вона чекатиме на нас стільки, скільки треба. Наразі ж я хотів би знову порозмовляти з Анфісом…

— Якщо не помиляюся, ми застанемо його в Академії: сьогодні там відбудеться учта на вшанування Платонового гостя, і Анфіс буде за виночерпія.

— Чудово, — усміхнувся Геракл Понтор. — Схоже, Діагоре, настав час мені познайомитися з твоєю Академією.**

__________