Читаем Печера ідей полностью

Повертаюся до роботи після двох важких днів. Ще не знаю, чи буду перекладати далі, чи ні: можливо, мені забракне духу. Що ж, принаймні я спромігся повернутися до робочого столу, сісти за нього й поглянути на ці аркуші. Ще вчора вранці, розмовляючи з Єленою, я й подумати не міг, що зважуся бодай на це. Маю визнати, я піддався раптовому пориву: позавчора я попросив Єлену прийти до мене додому, бо не почувався на силах витримати нічної самоти мого будинку. І хоча тоді я не захотів розповісти їй таємну причину мого прохання, Єлена, мабуть, відчула щось у моєму голосі, бо відразу погодилася. Я намагався не говорити про роботу. Був приязним, ґречним і сором’язливим. І поводився так само навіть тоді, коли ми стали кохатися. Я кохався з нею, потай бажаючи, щоб вона кохалася зі мною. Я торкався її тіла під простирадлами, вдихав гострий запах насолоди і слухав її дедалі голосніші стогони, але це все мені не надто допомагало: я прагнув — принаймні мені здається, що прагнув — відчути в ній те, як вона відчуває мене. Я хотів би — ба ні, несамовито жадав, — щоб її руки вивчали мене, пізнавали, билися об перепону мого тіла, формували мене в темряві… Хоча ні, мабуть, не формували. Я хотів би почуватися звичайною матерією, твердим уламком чогось, що вже було тут, займало тут простір, а не силуетом, фігурою з певними рисами обличчя і вдачі. Я не хотів, щоб вона говорила до мене, не бажав чути слів, а тим паче свого імені, не бажав чути жодних порожніх фраз, що стосувалися б мене. Тепер я частково розумію, що на мене найшло: мабуть, річ у виснаженні від роботи, у тому жахливому відчутті пористості, немовби моє існування раптом виявилося набагато крихкішим, ніж той текст, який я перекладаю і який, проходячи крізь мене, опиняється у горішній частині цих аркушів. Через це мені спало на думку, що варто посилити ці примітки на споді сторінки, щоб якимось чином урівноважити атлантів тягар горішнього тексту. «Якби лише я мав хист до письменства, — подумав я. — Якби міг створити щось власне…» Ще ніколи я не прагнув цього так палко, як тепер. Ніч, проведена з Єленою — її тіло, її пружні перса, її ніжні м’язи, її молодість, — мені мало чим прислужилася — можливо, тільки тим, що дала змогу заново пізнати себе (я конче потребував Єлениного тіла — дзеркала, у якому міг побачити себе не дивлячись), але це коротке повторне знайомство з самим собою, цей мій анагноризм допомогли мені лише запасти в сон, а отже зникнути знову. Наступного ранку, коли поміж пагорбами займалася зоря, я стояв голий перед вікном спальні й слухав шарудіння простирадл і сонний голос моєї подруги, яка, теж оголена, лежала ще в ліжку. Тої миті я вирішив розповісти їй усе. Не відводячи очей від ранкової заграви, що дедалі сильніше розгорялася на обрії, я спокійно промовив:

Перейти на страницу:

Похожие книги

1. Щит и меч. Книга первая
1. Щит и меч. Книга первая

В канун Отечественной войны советский разведчик Александр Белов пересекает не только географическую границу между двумя странами, но и тот незримый рубеж, который отделял мир социализма от фашистской Третьей империи. Советский человек должен был стать немцем Иоганном Вайсом. И не простым немцем. По долгу службы Белову пришлось принять облик врага своей родины, и образ жизни его и образ его мыслей внешне ничем уже не должны были отличаться от образа жизни и от морали мелких и крупных хищников гитлеровского рейха. Это было тяжким испытанием для Александра Белова, но с испытанием этим он сумел справиться, и в своем продвижении к источникам информации, имеющим важное значение для его родины, Вайс-Белов сумел пройти через все слои нацистского общества.«Щит и меч» — своеобразное произведение. Это и социальный роман и роман психологический, построенный на остром сюжете, на глубоко драматичных коллизиях, которые определяются острейшими противоречиями двух антагонистических миров.

Вадим Кожевников , Вадим Михайлович Кожевников

Детективы / Исторический детектив / Шпионский детектив / Проза / Проза о войне